Самореалізація визначається як прагнення до визнання свого «Я» оточуючими, самостійне створення умов для його повного прояву.
Структура самореалізації особистості студента в навчально-професійної діяльності являє собою сукупність мотиваційно-цільового, змістовного та регулятивного компонентів. Показниками мотиваційно-цільового компонента самореалізації є пізнавальний і професійний інтереси, показниками змістовного компонента самореалізації - дієвість та системність знань, показниками регулятивного компонента - рефлексивність і самостійність.
Самореалізація студентів у навчально-професійної діяльності визначається комплексом таких педагогічних умов:
- змістовно-цільових (актуалізація суб'єктного досвіду студентів і його включення в зміст професійної підготовки, розширення суб'єктних функцій студентів в освітньому процесі, проблематизація особистих професійних норм діяльності та поведінки студентів);
- організаційно-процесуальних (компетентність викладачів, які здійснюють професійну підготовку студентів з метою їх максимальної самореалізації; діалогічна взаємодія суб'єктів навчального процесу; рефлексивне управління діяльністю студентів з боку педагога);
- методико-інструментальних (використання в ході навчання інтерактивних методів і прийомів навчання, залучення студентів у додаткову професійну освіта).
Творча самореалізація супроводжується розвитком внутрішнього світу людини, його креативних, когнітивних, організаційно-діяльнісних і методологічних якостей, а творчої продукцією виступають: по-перше, матеріалізовані результати діяльності студента у вигляді оригінальної ідеї, сценарію і т.п., по-друге, зміни особистих якостей студента, природно розвиваються в процесі професійної підготовки.
Творча самореалізація супроводжується розвитком внутрішнього світу людини, його креативних, когнітивних, організаційно-діяльнісних і методологічних якостей, а творчою продукцією виступають: по-перше, матеріалізовані результати діяльності студента у вигляді оригінальної ідеї, сценарію і т.п., по-друге, зміни особистих якостей студента, природно розвиваються в процесі професійної підготовки.
Методи стимулювання творчої активності:
Індивідуальні
1. Метод спостереження
2. Практичні методи (метод вправ,лабораторний метод, практично‐трудові методи.)
3. Репродуктивні методи
4. Проблемо‐пошукові методи
5. Методи самостійної роботи
6. Метод проектів та ін..
Групові
1. Метод дискусія
2. Метод круглого столу
3. Метод інсценування
4. Метод аналізу конкретних ситуацій
5. Метод «лабіринту дій»
6. Метод послідовних ситуацій та ін..
Психологія управління – це галузь психології, що вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності. Її основна задача – аналіз психологічних умов і особливостей цієї діяльності з метою підвищення ефективності і якості роботи в системі управління.
Управління навчально-виховним процесом у вищому педагогічному закладі – це планомірний вплив на його зміст, структуру, передумови ефективності з метою забезпечення високого рівня професійного становлення й особистісного зростання майбутнього вчителя й вихователя, його науково-теоретичної та практично-методичної підготовки.
Основними функціями управлінської діяльності є педагогічний аналіз стану навчально-виховного процесу в ВНЗ, планування роботи, організація діяльності ВНЗ, внутрівузівський контроль та регулювання життєдіяльності колективу ВНЗ.
Планування – основний визначальний момент управління, який означає проектування навчально-виховного процесу і процесу керівництва ним, визначення мети й завдань.
Організація внутрівузівського управління є наступною функцією – це приведення в дію управлінського рішення, утілення плану в життя. Ця робота складається з вибору найдоцільніших форм і методів залежно від термінів виконання, розстановки виконавців, їхніх ділових якостей і досвіду та надання настанов.
Контроль – один з головних засобів забезпечення надійної й достовірної інформації про стан навчально-виховної роботи. При проведенні контролю потрібно дотримуватися взаємозв'язку і взаємопогодженості форм і часу зі змістом навчально-виховного процесу, диференційованого підходу до об'єктів, всебічності й глибини охоплення об'єкта контролю, систематичності й послідовності, перевірки виконання й гласності, динамічності форм і методів, залучення до контролю громадськості.
Регулювання — підтримання об'єкта управління на необхідному рівні, перевід його в якісно новий стан. Регулювання буває оперативне (оперативні наради при директорові, заступниках), тематичне (виробничі наради, педагогічні ради), підсумкове (конференції). Функції управління виступають в організаційній єдності, випадання однієї з функцій негативно впливає на перебіг управлінського циклу або призупиняє його виконання.
Науково обґрунтоване керівництво вищими закладами освіти передбачає дотримання таких принципів управління: 1. Принцип державотворення. 2. Принцип науковості. 3. Принцип демократизації.4. Принцип гуманізації. 5. Принцип цілеспрямованості. 6. Принцип компетентності. 7. Принцип оптимізації. 8. Принцип ініціативи й активності. 9. Принцип об'єктивності в оцінюванні виконання працівниками вищого навчального закладу своїх обов’язків. 10. Принцип поєднання колегіальності з персональною відповідальністю. 11. Принцип автономії і самоврядування.
Для оптимізації педагогічної взаємодії викладача і студентів як умови підвищення ефективності навчального процесу управління нею необхідно здійснювати такі напрямки:забезпечення наступності педагогічної взаємодії викладачів і студентів на різних етапах професійного навчання майбутніх педагогів, поступовий обмін між викладачами та студентами соціально-рольовими функціями;аналіз особливостей особистості викладача та студента, які є умовою і результатом їхніх стосунків у процесі навчання;вияв рівня задоволення викладачів і студентів педагогічною взаємодією і виявлення труднощів.
Студентська група – спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов’язана з соціальним життям факультету, університету, вирішенням проблем соціального характеру.
Студентська група формально-логічно характеризується як первинна, реальна, мала група, офіційно створена (зовнішньо організована), яка може вміщувати в себе й неформальні мікрогрупи. Вона створюється у вищому навчальному закладі, що обумовлюється потребами управління. Студент, звичайно, входить до складу різних соціальних груп. Л. І. Марісова виділяє 7 видів малих груп, в одній або в декількох із яких перебуває за період навчання студент. Серед них:
студентська академічна група,
студентські наукові гуртки, науково-теоретичні семінари й проблемні групи, функціонування яких обумовлене необхідністю залучати всіх студентів сучасного ВНЗ
трудові студентські групи,
групи художньої самодіяльності та спортивні команди,
побутові малі групи,
студентські групи, які виникають несанкціоновано на основі особистих симпатій, приязні, взаємної привабливості та носять лише неформальний характер.
Визначають такі стадії розвитку студентської групи:
1-а стадія – номінальна група, яка має лише зовнішнє, формальне об’єднання студентів за наказом ректора і списком дирекції;
2-а стадія – асоціація – початкова міжособистісна інтеграція, первинне об’єднання студентів за загальними ознаками.
3-я стадія – кооперація, на якій соціально-психологічна й дидактична адаптація студентів майже завершилася.
4-а стадія – студентська академічна група стає колективом.
У структурі студентської групи є дві підструктури:
1)офіційна: характеризується цільовим призначенням – професійна підготовка, сприяння становленню майбутнього фахівця, ґрунтується на відношенні поваги – авторитетності (ділова сфера). Є офіційний керівник – староста групи (профорг), який призначається деканатом або обирається групою. Він здійснює рольове управління, організує ділові стосунки між членами групи.
2)неофіційна: у групі виникають неофіційні угрупування на основі інтересів один до одного або симпатії – антипатії (емоційна сфера).
Варіанти соціально-психологічної структури студентської групи:
відсутність структури взагалі (кожен сам собою або наявні лише попарні зв’язки);
структура, що формується (є мікрогрупи з декількох членів, інші залишаються самі по собі);
конкуруюча структура (наявність 2-3 конкуруючих між собою мікрогруп);
взаємодіюча структура (наявність декількох мікрогруп, що активно взаємодіють при організації та здійсненні спільної діяльності).
Варто підкреслили, що емоційні (неформальні) взаємини в студентській академічній групі формуються та проявляються у всій своїй повноті та глибині.
Для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб’єктами педагогічного процесу важливо долати бар’єри професійно-педагогічного спілкування.
Основні труднощі, які трапляються у викладачів-початківців у професійно-педагогічному спілкуванні зі студентами, такі:
1) невміння налагодити контакт з аудиторією;
2) нерозуміння внутрішньої психологічної позиції студента;
3) складнощі керування спілкуванням під час лекційних, семінарських та інших занять;
4) невміння перебудовувати стосунки зі студентами відповідно до педагогічних завдань, які змінюються;
5) труднощі мовного спілкування і передачі власного емоційного ставлення до навчального матеріалу;
6) невміння керувати власним психічним станом у стресових ситуаціях спілкування.
Для забезпечення повноцінної діалогічної взаємодії між суб’єктами педагогічного процесу важливо долати бар’єри професійно-педагогічного спілкування. Назвемо найбільш типові «бар’єри», які трапляються переважно у викладача-початківця:
«бар’єр» невідповідності настанов і мотивів: викладач приходить із творчими задумами цікавого заняття, захоплений ним, а група байдужа, студенти неуважні, що дратує, нервує викладача;
«бар’єр» побоювання групи: викладач-початківець непогано володіє матеріалом, добре підготувався до заняття, однак сама думка про безпосередній контакт зі студентами «відлякує» його, пригнічує творчу ініціативу тощо;
«бар’єр» відсутності контакту: викладач заходить до аудиторії і замість того, щоб швидко й оперативно організувати взаємодію зі студентами, починає діяти автономно (наприклад, пише тему лекції на дошці);
«бар’єр» звуження функцій спілкування: педагог враховує лише інформаційні функції спілкування, нехтуючи соціально-перцептивними, афективно-комунікативними, організаційними та ін.;
«бар’єр» негативної настанови на академічну групу, яка інколи може формуватися апріорно на основі думки інших викладачів, що працюють із цими студентами або є наслідком минулого негативного досвіду педагогічного спілкування з даною групою або студентом;
«бар’єр» побоювання педагогічних помилок (не знає відповідь на «каверзне» запитання студентів або на зауваження, що неправильно виставлена оцінка тощо);
«бар’єр» наслідування: молодий педагог намагається наслідувати манери спілкування, стиль діяльність авторитетного педагога, не враховуючи свої індивідуальні особливості.
Також можуть виникати бар’єри спілкування, які притаманні будь-якій комунікативній взаємодії. Найбільш типовими серед них є такі: смисловий «бар’єр», моральний «бар’єр», інтелектуальний «бар’єр», ригідний «бар’єр»,емоційний «бар’єр», естетичний «бар’єр»
Отже, продуктивне професійно-педагогічне спілкування відбувається за умови організації педагогічного процесу на демократичних засадах, позитивного ставлення викладача до студентів, захопленості спільною творчою діяльністю всіх суб’єктів педагогічної взаємодії.
Професійний стрес - емоційний стан людини, який викликається несподіваною та напруженою ситуацією у трудовому колективі, конфліктними взаємовідносинами, інтелектуальним і емоційним перевантаженням.
Професійне вигорання - реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; результат некерованого довготривалого стресу; психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень.
Виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об'єктивних, скільки від психологічних, суб'єктивних чинників, від особливостей самої людини, оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і можливостей з тим, що вимагається, та ін.
Стресори професійної діяльності слід розподілити на загальні і специфічні. До загальних стресорів слід віднести:
1. Відсутність наукового підходу до організації сумісної діяльності .
2. Недостатня кількість співробітників, що примушує інших працювати у виснажливому режимі.
3. Порушення режиму робочого часу.
4. Статусні проблеми, пов'язані з низьким службовим статусом, низькою заробітною платнею, недостатніми перспективами кар'єрного зростання.
5. Заорганізованість і формалізм.
6. Невизначеність і непередбачуваність розвитку подій в організації.
Специфічні професійні стресори:
1. Нечіткі функціональні обов'язки.
2. Нереалістично високі домагання.
3. Ігнорування керівником думок підлеглого.
4. Особливості взаємодії з колегами по горизонталі можуть призводити до стресів у випадках психологічної несумісності, наявності яскраво виражених акцентуацій, різних поглядів на стратегію навчального підрозділу чи навчального закладу в цілому.
До специфічних стресорів можна віднести також позаслужбові стресори, викликані сімейними обставинами: поведінкою дітей, ревнощами, зрадою чоловіка або дружини, хворобою близьких родичів, фінансовими та побутовими проблемами тощо.
Рекомендації щодо шляхів подолання професійного вигоранняпрацівника.
1) вивчити свої потреби, зрозуміти власні цілі та уявити образ свого майбутнього, віднайти сенс того, чим саме людина займається; 2) здійснити перехід у сферу діяльності, яка є близькою до виконуваної. Це дозволить застосувати набуті знання, уміння та навички (працівник робить так звану горизонтальну кар’єру); 3) не залишаючи даного виду діяльності, зробити її інструментом для досягнення більш глобальних ідей; 4) працівник, залишаючись у тій же ситуації, має зробити акценти не на тому, що добре знає, уміє та засвоїв, а на тому, що є для нього проблемою. Так можна віднайти новий сенс у старій професії, а її перетворення в інструмент саморозвитку стає профілактикою вигоряння.
Істотним чинником попередження професійного вигорання є навчання майбутніхфахівців способам самоорганізації та організації професійної діяльності.