ЛЕКЦІЯ 19
Тема: Закономірності і принципи навчання
План
1. Поняття про закономірності навчання. Специфікація дидактичних закономірностей.
2. Характеристика принципів навчання.
Рекомендована література
Базова
1. Волкова Н. П. Педагогіка : посібник / Н. П. Волкова. – К. : Видавничий центр «Академія», 2012. – 616 с.
2. Кузьмінський А. І. Педагогіка : підручник для студентів ВНЗ / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К. : Знання-Прес, 2007. – 447 с.
3. Практикум з педагогіки : навчальний посібник : Видання 2-ге, доповнене і перероблене / За заг. ред. О. А. Дубасенюк, А. В. Іванченка. – Житомир : Житомир. держ. пед. ун-т, 2002. – 482 с.
4. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посібник / М. М. Фіцула. – К. : «Академія», 2009. – 560 с.
1. Галузинський В. М. Педагогіка : теорія та історія : навч. посібник / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.
2. Зайченко І. В. Педагогіка : навч. посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / І. В. Зайченко. – [2-ге вид.]. – К. : Освіта України, 2008. – 526 с.
3. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посібник / Н. Є. Мойсеюк. – К. : «КДНК», 2001. – 608 с.
4. Педагогіка : навч. підручник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Вінниця: «Книга-Вега», 2003. – 419 с.
5. Педагогіка : навч. підручник / Уклад. А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – К. : Знання-Прес, 2003. – 418 с.
6. Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посібник / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.
Дидактика, як і кожна наука, має свої закономірності, які обумовлюють зміст, структуру, результати навчання.
Закономірності навчання – об’єктиви/, стійкі й істотні зв’язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.
Дидактичні закономірності відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання – діяльністю вчителя, діяльністю учня та об’єктом засвоєння (змістом навчання). Закономірності навчання є об’єктивними, властивими процесу навчання та суб’єктивними, залежними від учителя, його діяльності.
До об’єктивних закономірностей процесу навчання належать:
а) виховний і розвиваючий характер навчання. У процесі навчання учні засвоюють знання, на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, естетичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлення до процесу навчання. Водночас відбувається розвиток особистості, її пізнавальних сил – мислення, пам’яті, уваги, уяви, мовлення та ін.
Ефективність реалізації закономірності виховного і розвиваючого характеру навчання зростає за умови, що вчитель знає і враховує під час уроку переконання учнів, їхнє ставлення до знань, глибину усвідомленості, світоглядні ідеї та риси характеру, які формуються в результаті навчання. Завдання педагога полягає в тому, щоб навчити школярів мислити, виховувати в них прагнення до пізнання нового, самостійного опанування знаннями. Така здатність формується і розвивається, коли вони мають змогу виявляти самостійність та активність;
б) зумовленість навчання суспільними потребами. її сутність у тому, що кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, що забезпечується їх навчанням. Становлення і розвиток української держави потребують високоосвічених, усебічно розвинених громадян, національно свідомих, з почуттям причетності до державотворення. На вирішення цього завдання повинні спрямовуватися навчально-виховна діяльність школи, потенційні виховні можливості всіх навчальних дисциплін;
в) умови, в яких відбувається навчальний процес. Ідеться про навчально-матеріальну базу (навчальні кабінети, майстерні, їх оснащення технічними засобами навчання, приладами, інструментами, комп’ютерною технікою, дидактичними матеріалами тощо);
г) вікові та реальні навчальні можливості учнів. Це зобов’язує визначати зміст і методи з огляду на вікові особливості дітей. їх реальні навчальні можливості зумовлені рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до навчання, ставленням до навчання, фізичним станом і працездатністю;
ґ) рівень активності учня. Сутність цієї закономірності полягає в залежності результатів навчання учня від характеру навчально-пізнавальної діяльності й рівня розвитку його мотиваційної сфери;
д) цілеспрямована взаємодія вчителя, учня і виучуваного об’єкта. Навіть якщо учень опановує предмет самостійно за підручником чи додатковою літературою, вчитель спрямовує і контролює його пізнавальну діяльність.
Суб’єктивними закономірностями процесу навчання є:
а) належна організованість пізнавальної діяльності учнів, що є передумовою засвоєння понять, теорій тощо;
б) відтворення операцій і покладених у їх основу дій, що є передумовою формування навичок;
в) систематичне пряме й відстрочене повторення змісту навчального матеріалу, включення його в систему засвоєного раніше змісту. Це забезпечує глибоке опанування змісту навчального матеріалу;
г) оволодіння учнями видами і способами діяльності (від простих до складних), здатність учнів визначати ситуації, в яких ці дії можуть бути використаними;
ґ) залежність рівня і якості засвоєння знань (пам’ять, здібності) від урахування вчителем ступеня їх значущості для учнів;
д) використання вчителем варіативних завдань, що передбачають застосування засвоюваних знань у звичних для учнів ситуаціях. Це сприяє формуванню здатності до перенесення засвоєних знань і пов’язаних з ними дій у нову ситуацію.
У навчальному процесі виявляються й такі закономірності, як залежність методів, форм і засобів навчання від його змісту і завдань; залежність результатів навчання, розвитку та виховання від взаємозв’язку компонентів процесу навчання.
«Принцип» – термін латинського походження (principium – основа, першоначало), він означає основоположення, керівну ідею, основне правило поведінки чи діяльності. Це загальна керівна норма дії. Правило – це норма дії, що має конкретне робоче значення.
З погляду системного підходу принципи навчання розглядаються як загальні вимоги, які пред’являє середовище (суспільство, природа, людина), в якому функціонує система навчання, до самої системи. Ці вимоги окреслюють простір функціонування системи навчання і, будучи за своєю суттю зовнішніми зв’язками цієї системи, вони визначають, а, точніше, вказують на спрямованість процесу навчання. Таким чином, виокремлені положення створюють основу для руху учня, в ході якого зміст навчання перетворюється в його індивідуальне надбання. Вони відображають зв’язки між чинниками, що зумовлюють умови функціонування системи навчання.
У кожному принципі навчання проглядається два аспекти, дві дії: нормативна та закономірна, прогнозуюча. Це означає, кожен принцип навчання – це не лише форма вираження деякої керівної норми дії, але й також деякої закономірності навчання, тобто кожен принцип навчання крім того виражає деяку закономірність процесу навчання і кожен з них є формою, у якій виявляється ця закономірність, хоча істинна суть цієї закономірності як правило, глибоко прихована.
Якщо принципи і правила – це норми діяльності, що встановлені людьми, то закони – це об’єктивно діючі зв’язки. За своїм походженням принцип і закон – це різні поняття, одне з них (принцип) виявляє більше нормативну дію, а інше (закон) – прогнозуючу, передбачувальну. Отже, педагогічний закон – це такий компонент логічної структури педагогічної науки, який відображає об’єктивні, внутрішні, істотні і відносно стійкі та необхідні зв’язки педагогічних явищ, сприяє науковому управлінню навчальною і виховною діяльністю, передбаченню результатів управлінського рішення, спрямованого на оптимізацію змісту, форм і методів цієї діяльності.
Закони, закономірності, принципи і правила навчання між собою взаємозв’язані. Відповідно до законів пізнання людина пізнає в першу чергу явище, форму і лише потім розкриває саму суть явища. Філософи стверджують, що пізнання йде в напрямі від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Якщо взяти до уваги, що закон – це етап у пізнанні явища, а рух, динаміка, розвиток пізнання йде в напрямі від вивчення зовнішніх характеристик явища до встановлення принципу, а далі – до закономірності і закону, то принципи навчання – це етап у пізнанні механізму і процесу функціонування системи навчання.
Основні принципи навчання
Навчання як цілеспрямований, системний і послідовний процес підпорядковане певній системі принципів, дотримання яких забезпечує його ефективність.
Принципи навчання (дидактичні принципи) – основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи школи.
Принцип навчання, відображаючи якийсь один істотний аспект процесу навчання, є основою для формулювання правил навчання, які залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони функціонують як практичні вказівки, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.
Історії педагогічної науки відомі різні обґрунтування системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Коменський. Його система спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід враховувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні необхідно дотримуватися принципу послідовності, поступовості й систематичності. Одним із найважливіших принципів він вважав наочність, згідно з яким учитель повинен домагатися, щоб учні все сприймали чуттям.
Ф.-В.-А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до вчителя й учнів.
Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата педагогічна спадщина К. Ушинського. За його переконаннями, в навчанні слід враховувати зміст і дозування навчального матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності учнів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Дидактичні принципи він розглядав у зв’язку з формами й методами навчання.
Попри те що класики педагогіки теоретично обґрунтували основні положення систематичності, доступності, наочності, провідної ролі вчителя, активності та свідомості учнів, не вони є їх відкривачами. Ці положення свого часу постали як результат педагогічного досвіду. Класики педагогіки об’єднали розрізнені положення в систему, обґрунтовували і поширювали їх.
Сучасна дидактика актуальними вважає такі принципи навчання:
Відповідно до нього, факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні. Цим вимогам мають відповідати спосіб обґрунтування положень, законів, формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука. Він вимагає: розкриття причинно-наслідкових зв’язків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові зв’язки.
Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, які залежать від вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і між-предметних зв’язків), а також системність у роботі учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у виконанні домашніх завдань, час виконання завдань, систематичне повторення навчального матеріалу).
Передумовами успішного, ефективного навчання є відповідність його змісту, форм і методів віковим особливостям, розумовим можливостям учнів. Як стверджував К. Ушинський, тільки система дає цілковиту владу над знаннями. Голова, наповнена безсистемними знаннями, на його думку, подібна до комори, в якій немає порядку, і сам господар не може відшукати потрібну річ. Голова, в якій лише система без знань, подібна до крамниці, в якій на всіх ящиках є написи, а в ящиках порожньо. Реалізація цього принципу передбачає врахування рівня розвитку індивідуальних, вікових особливостей учнів, дотримання правил: від простого – до складного, від відомого – до невідомого, від близького – до далекого.
Сутність доступності полягає в тому, що діти повинні сприймати і розуміти пояснюваний матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі можливостей учнів з метою постійного підвищення їх можливостей. Цю межу не можна переступати, оскільки чимало у змісті навчання стане незрозумілим.
Згідно з обґрунтованими Я.-А. Коменським правилами для забезпечення доступності навчання його слід починати своєчасно, поки не зіпсувався розум, оскільки воно можливе за належної підготовленості розуму. У процесі навчання необхідно просуватися від загального до часткового, від легкого до важчого, не перевантажуючи дітей навчальним матеріалом, не поспішаючи, не нав’язуючи того, що не відповідає віку дітей і методу навчання.
Ґрунтується він на об’єктивних зв’язках між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політехнічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують використання на уроках життєвого досвіду учнів, набутих знань у практичній діяльності, розкриття практичної значимості знань, безпосередня участь школярів у громадському житті.
Наголошуючи на важливості поєднання навчання з життям, Я.-А. Коменський вважав, що учень легше засвоюватиме навчальний матеріал, якщо знатиме, яку користь має те, що вивчається, в повсякденному житті. Він пропонував дотримуватися цього правила в граматиці, математиці, фізиці.