У виробничому пенсійному фонді принцип еквівалентності зобов'язань застосовується до всієї групи учасників. У загальному вигляді цей принцип реалізується рівнянням нетто-премії, яку отримує страховик, узагальненій сумі пенсій, що виплачуються. Під час організації і поточного управління таким фондом метою є збалансування внесків, накопичень і пенсії у межах фонду в цілому [15, c. 177-179].
Пенсійні системи, що ґрунтуються на різних методах фінансування, мають різні принципи ефективності фінансового процесу. За незмінним тарифом страхових внесків і суворим додержанням принципу солідарності поколінь ефективним є фінансовий процес нефондованої пенсійної системи, якщо:
надходять усі страхові внески, визначені законом;
тривалість проходження коштів від платника до пенсіонера мінімальна;
кількість непрацюючих фінансових ресурсів мінімальна;
зберігається цілісність процесу, тобто сума сплачених за деякий період часу ресурсів не перевищує суми надходжень і суми коштів, розмішених на фінансовому ринку.
Переважна частина пенсійних систем належить до фондованих. Принциповим для систем цієї групи є систематичне довгострокове накопичення коштів для забезпечення виплат пенсій. Пенсії в цих системах розглядаються як результат спеціального страхування, баланс внесків і виплат пенсій визначається страховими принципами.
Пенсійні фонди в таких системах належать до фінансових посередників. Фінансові посередники здобувають боргові документи, випущені позичальниками - первинні цінні папери - і водночас продають свої власні боргові документи - вторинні цінні папери - власникам заощаджень. Пенсійний фонд, наприклад, продає пенсійний план, який з точки зору клієнта є фінансовим активом. Для пенсійного фонду - це борг, тобто різновид вторинних цінних паперів, який може бути використаний для надання позик та інвестицій в обмін на первинні цінні папери (боргові документи) позичальника. У той час як фінансові посередники виконують одну й ту ж основну функцію, вони поділяються на декілька типів:
) посередники за заощадженнями - більшість їхніх вторинних цінних паперів складається з вкладів підприємств, домашніх господарств і органів влади (комерційні банки, кредитні спілки, ощадні банки);
) посередники за контрактами - укладають контракт зі своїми клієнтами для сприяння заощадженням і фінансовому захисту життя або майна (страхові компанії, суспільні та приватні пенсійні фонди);
) інвестиційні посередники - пропонують суспільству цінні папери, якими можна володіти невизначено довго як довгостроковою інвестицією або швидко продати, коли клієнт потребує повернення своїх коштів.
Протягом останнього десятиріччя спостерігається відносне зростання інституціональних інвесторів. У більшості країн ОЄСД (Організації кооперації й економічного розвитку) пенсійні фонди відіграють ключову роль у національних фінансових системах. Х. Бломместен відзначає, що чітко простежується диверсифікація портфелів пенсійних фондів порівняно зі страховими й інвестиційними компаніями. На його думку, обережне регулювання приватних пенсійних фондів перешкоджає їх діяльності. Так, у ряді країн вже існуючі фінансові посередники були усунені від управління пенсійними активами. В усіх країнах ОЄСД пенсійні фонди - важливі гравці на ринку капіталів, що є наслідком таких факторів:
зростання надходжень фондів у зв'язку з довгостроковим укладанням контрактів із клієнтами;
тривалість життя клієнтів досить висока, і високими є їхні потреби протягом пенсійного віку;
звільнення від виплати пенсійних податків.
Однією з форм додаткового пенсійного забезпечення за кордоном є пенсійні рахунки та плани фіксованих пенсійних заощаджень [13, c. 116-118].
Отже, проведений аналіз дає змогу дійти таких висновків.
Тип, структура та інші характеристики системи соціального захисту визначаються суспільно-економічним ладом держави. Ефективне управління системою соціального захисту полягає в мінімізації перерозподілу за даним рівнем соціальних гарантій.
В умовах переходу України до ринкових відносин управління фінансами пенсійного забезпечення зосередилося у Пенсійному фонді України, який є однією з найважливіших ланок фінансової системи.
За кордоном під пенсійним фондом розуміють тільки ті організації, які займаються груповим страхуванням. В Україні термін «пенсійний фонд» використовується в ширшому значенні. Пенсійний фонд України має суперечливу сутність: за страховим принципом, покладеним в основу його функціонування, його можна віднести до виробничих пенсійних фондів, а за методом фінансування - до бюджетних систем.
Теоретично існує три основних методи фінансування пенсійних систем: повне покриття поточних видатків, виплата пенсій за рахунок резерву, змішаний метод. Пенсійні системи, що грунтуються на різних методах фінансування, мають різні принципи ефективності фінансового процесу.
Під час організації і поточного управління нефондованими системами, до яких належить і Пенсійний фонд України, метою є збалансування внесків, накопичень і пенсії у межах фонду в цілому.
Критерієм ефективності фондованих пенсійних систем можна вважати оптимізацію прибутковості та ризиковості розміщення страхових резервів.
Реальна практика засвідчила неефективність чинної пенсійної системи в Україні як з економічної точки зору, так і з соціальної й політичної. Перехід країни до відкритого суспільства та до ринкових відносин передбачає необхідність докорінної перебудови системи пенсійного забезпечення на ринкових засадах з урахуванням інтересів широких верств населення.
Реформування пенсійної системи на основі персоніфікованого обліку страхових внесків означає поступову трансформацію Пенсійного фонду у фондовану систему. Це потребує зміни принципів управління його фінансовими ресурсами [16, c. 115-118].
Реалізація соціальної політики держави здійснюється із врахуванням історичних, політичних, соціальних реалій конкретної країни. Але існують і спільні риси її проведення в різних державах, що зумовлено об'єктивними особливостями певного механізму впровадження соціальних заходів.
Фінансування соціальних витрат у більшості розвинених країн здійснюється як за рахунок бюджетної системи, тобто за рахунок податкових доходів бюджетів, так і за активного використання елементів соціального страхування. Причиною цього слугували фінансові проблеми більшості розвинених країн кінця 1980-х - початку 1990-х років. Так, у Швеції в середині 1980-х років за рахунок державного бюджету фінансувалося 36% соціальних витрат, місцевих бюджетів - 29%, страхових платежів - 27%. На початку 1990-х у розвинутих країнах намітилася тенденція до зростання страхових платежів у структурі джерел фінансування соціальних заходів [1, с. 61]. Спільною рисою для всіх країн, які розвиваються, є відсутність накопичень пенсійного характеру, а в результаті - суспільство витрачає на пенсіонерів свої поточні доходи. Це активізує вирішення проблеми розробки фінансового механізму реалізації соціальної політики в Україні.
Цей механізм повинен передбачати формування джерел фінансування за рахунок державних та приватних пенсійних фондів, коштів бюджету, позабюджетних коштів, приватних пенсійних систем. На його реалізацію впливають численні фактори: економічні, організаційні, соціальні.
Економічні фактори визначають механізм впливу розвитку національного виробництва, рівня зайнятості населення, демографічних чинників, рівня доходів фізичних та юридичних осіб на фінансування соціальних заходів.
Організаційні фактори пов'язані з формуванням заходів по становленню правових, інформаційних основ реалізації соціальної політики.
Соціальні фактори передбачають міру справедливості, рівень диференціації доходів внаслідок проведення реформ.
Серед організаційних питань оптимізації фінансування соціальних заходів можна виділити:
створення умов для поповнення фінансових ресурсів соціального захисту, зокрема сприяння погашенню заборгованості по сплаті внесків на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування фізичними та юридичними особами векселями;
уведення персоніфікованого обліку платників зборів на обов'язкове пенсійне та соціальне страхування;
економія бюджетних коштів, що направляються на соціальні цілі.
Погашення заборгованості підприємств, установ та організацій зі зборів на державне пенсійне страхування може здійснюватись шляхом оформлення її векселями у відповідності із Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 1998 року №75. Варто зазначити, що оформлення заборгованості векселями не вирішує питання неплатежів із таких причин:
по-перше, векселі не створюють додаткову вартість і не поповнюють обігові кошти підприємства: вони є лише механізмом перерозподілу, за умов якого значна частина коштів фонду осідає у посередників;
по-друге, введення нових боргових зобов'язань сприяє лише тимчасовому поповненню доходної частини бюджету;
по-третє, у відносинах між платниками зборів та Пенсійним фондом України зростає роль банків як елемента регулювання платіжної дисципліни [1, c. 37-39].
Основним Законом України передбачені такі соціальні права, як право на працю, страйк, відпочинок, житло, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування. Важливе місце серед соціальних прав посідає право на соціальний захист. Це право, як відомо, включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від особи причин, втрати годувальника, в старості та інших випадках [5; с. 30]. Механізм реалізації більшості соціальних прав, задекларованих у Конституції України, пов'язаний із реальним співвідношенням доходної та видаткової частини бюджетів різних рівнів, загальним станом справ у сфері бюджетування, законотворення.
Соціальна політика передбачає виконання триєдиної задачі - досягнення в суспільстві соціальної справедливості та злагоди і достатнього рівня соціального захисту.
Одним із основних принципів соціальної справедливості є соціальна рівність. Над питанням соціальної рівності працювали ще соціалісти-утопісти Т. Мор, Ж.-Ж. Руссо, Ш. Фур'є. Більшість держав світу в своїх конституціях закріпили основні принципи соціальної рівності, зокрема принцип рівності громадян перед законом [6, с. 272]. Стосовно рівності в доходах існують у світі різні підходи. Згідно з першим підходом, суспільство має гарантувати кожному громадянину доходи вище «рівня бідності». Інший підхід базується на тому, що завданням держави є створення умов для того, аби кожний громадянин міг підвищити свої доходи за рахунок власної економічної активності.
На сучасному етапі в Україні при формуванні соціально орієнтованої економіки наголос має ставитися на відповідальності її громадян. Через механізм перерозподілу доходів держава повинна гарантувати своїм громадянам достатній рівень соціального захисту. Враховуючи рівень доходів більшості соціальних груп, постає термінова необхідність за допомогою соціальних важелів сприяти нівелюванню різкої диференціації доходів у суспільстві.
Таким чином, фінансування соціальних заходів в Україні здійснюється під впливом економічних, організаційних, соціальних факторів, з використанням коштів соціального страхування, державного, місцевих бюджетів та спеціальних фондів. Велика частина фінансових ресурсів країни перерозподіляється через Пенсійний фонд України (у 2005 році - 11,76%, 2006 році - 12,9%, у 2007 році -11,8%) [7, с. 27], що зумовлює необхідність його оптимізації. Основні тенденції, проблеми, що виникають при формуванні даного фонду, та шляхи їх вирішення типові. Аналогічна ситуація буде виникати при формуванні інших соціальних бюджетів та фондів, тому важливо з'ясувати їх особливості та закономірності [4, c. 60-61].
На сучасному етапі в Україні розроблений законопроект про створення приватних пенсійних фондів. Передбачається, що вони будуть створені у вигляді некомерційних структур дворівневого типу, тобто накопичуватимуть кошти від пенсійних внесків, але не матимуть можливості розміщувати залучений капітал. Зростуть управлінські витрати - пропонується створити орган, який би займався реєстрацією та ліцензуванням приватних пенсійних фондів.
Виникає питання про доцільність існування приватних пенсійних фондів. З точки зору формування додаткових елементів ринкової інфраструктури створення приватних пенсійних фондів має свій сенс, з точки зору соціальної спрямованості - цей процес наштовхується на загальноекономічні реалії України, де на співвідношення обсягів фінансування соціальних заходів із державного та приватних пенсійних фондів впливають принципи, механізми становлення бюджетної системи в цілому.
Дійсно, це певна альтернатива для державних пенсійних фондів. Так, вони функціонують у розвинутих країнах світу. Але ставлення до них неоднозначне.
Дж.Е. Стігліц вважає, що приватні пенсійні фонди не можуть вирішити всіх проблем фінансування соціальних заходів [13, с. 396]. Оскільки соціальне забезпечення здійснює міжгенераційний, інтрагенераційний перерозподіл доходів у межах єдиної системи державного захисту, то приватні страхові послуги залежать від внесків індивідів і ризику втрати здоров'я та працездатності. Держава може нівелювати ризик для державного пенсійного фонду від інфляції, різних катаклізмів, розподіливши ризики між поколіннями, збільшивши податки. Приватні пенсійні фонди позбавлені такої можливості, отже, ризик вкладати до них кошти - більший. Одним із найбільших недоліків функціонування приватних пенсійних фондів у США Дж.Е. Стігліц вважає низьку норму віддачі вкладених до приватних пенсійних фондів коштів через високі адміністративні витрати.
Власне, і сворення приватного пенсійного фонду не гарантує високу ефективність. Остання залежить від багатьох факторів: кваліфікації керуючих; потенційних можливостей інвестування коштів пенсійних фондів; гарантій щодо цільового використання коштів фондів.
Для забезпечення надійності приватних пенсійних фондів необхідно розробити ефективну систему нагляду та регулювання їх діяльності, створити умови для запобігання нецільовому їх використанню [2, c. 91-94].
Серед можливих негативних рис майбутніх приватних пенсійних фондів в Україні варто виділити:
розпорошення соціальних коштів;
незастрахованість від банкрутства, що в умовах нестабільності в Україні може стимулювати соціальну напругу;
відсутність гарантованого мінімального розміру пенсії.
Але в той же час існують і позитивні риси:
можливість стимулювання накопичувальної функції у суб'єктів господарювання за допомогою росту споживання в майбутньому;
підвищення очікуваного рівня життя пенсіонерів після виходу на пенсію;
накопичення коштів на рахунках приватних пенсійних фондів, яке може бути використане для фінансування капітальних вкладень в економіку України;
приватні пенсійні фонди можна сприймати як альтернативу або, принаймні, доповнення до існуючої державної монополії в пенсійному захисті України - атрибуті демократичної держави.
Для визначення доцільності вирішення питання додаткового фінансування соціальних заходів за рахунок приватних пенсійних фондів необхідно зважено підійти до врахування всіх як позитивних, так і негативних рис формування цих фондів.
Реформування системи фінансування соціальних заходів є важливим елементом соціальної, зокрема пенсійної реформи, під час якої в основу всіх трансформацій мають ставитись інтереси, проблеми, потреби кожної конкретної людини, що потребує соціального захисту.
Реформування соціальних виплат необхідно здійснювати за двома пріоритетними напрямками:
встановлення економічно обґрунтованих розмірів соціальних виплат відповідно до рівня заробітку, стажу трудової діяльності і розмірів перерахованих страхових внесків. Вирішення цієї проблеми можна здійснити на основі персоніфікованого обліку страхових внесків по окремих видах страхування, підвищення зацікавленості застрахованих осіб у збільшенні страхових відрахувань за рахунок власних коштів і контролі за витрачанням страхових коштів;
впорядкування вимог до надання соціальних виплат. Повинен діяти принцип, відповідно до якого при настанні страхового випадку допомога виплачуватиметься лише за умови втрати заробітку.
Найважливішим в реформуванні соціального страхування є створення сучасної нормативно-правової бази, яка регулювала б правові, економічні та організаційні основи державного соціального страхування, і відповідної системи управління соціальним страхуванням.
Реформування системи соціального страхування потрібно здійснювати поетапно, з урахуванням росту оплати праці та поліпшення загальноекономічної ситуації.