Материал: Екологічні проблеми паливно-енергетичного комплексу України

Екологічні проблеми паливно-енергетичного комплексу України

Курсова робота

Екологічні проблеми паливно-енергетичного комплексу України

ВСТУП

Добробут країни визначається її забезпеченістю паливними ресурсами та електроенергією. Саме ці дві складові задовольняє паливно-енергетичний комплекс (ПЕК). Його функціонування забезпечує населення електроенергією, теплом, водою, а металургію та хімічну промисловість сировиною. Тому цей комплекс є базовим у системі господарства України.

Сучасний стан навколишнього середовища змушує все частіше шукати причини глобальних проблем. Функціонування ПЕК України має досить великий вплив на довкілля, загалом негативний. Цей комплекс повністю залежний від природних ресурсів, тому і не дивно, що він створює досить серйозні екологічні проблеми.

Вирішення таких проблем посилить розвиток нашої країни та виведе її на якісно новий рівень у міжнародному просторі. Для населення України це покращить умови життя і дасть змогу стабілізувати соціальну, економічну та політичну ситуацію в країні. Також це забезпечить впевненість, що у майбутньому ми не зіткнемось з екологічними катастрофами.

Вже весь світ зіткнувся з цими проблемами і активно шукає їх рішення. Вже багато декларацій та договорів було підписано в галузі охорони довкілля. Проте в Україні значних зрушень не спостерігається, а еко-рух і досі є поодиноким явищем.

Тому актуальність роботи полягає у невирішеності та здебільшого бездіяльності населення та країни в цілому в питаннях екологізації паливно-промислового комплексу. Дане питання вже розглядало чимало дослідників, а саме: Д. Дядін, А. Бохан, О. Мандрик, У. Бігун, О. Охріменко, С. Прийменко, Б. Савенко та інші. Мене зацікавили їх ідеї, щодо вирішення даного питання, на основі яких я сформувала власну думку і ідеї.

Мета роботи - визначити екологічні проблеми ПЕК України та сформувати шляхи їх вирішення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

дослідити основи функціонування та розміщення ПЕК України;

визначити екологічні наслідки діяльності підприємств ПЕК України;

проаналізувати діяльність ПЕК України;

визначити причини виникнення екологічних проблем пов’язаних з функціонуванням ПЕК України;

сформувати напрямки щодо вирішення екологічних проблеми діяльності ПЕК України.

Об’єктом дослідження є функціонування ПЕК України, а предмет дослідження - це вплив ПЕК України на навколишнє середовище та шляхи вирішення екологічних проблем пов’язаних з діяльністю даного комплексу.

В ході дослідження ми використовували такі методи, як статистичний (формувала статистику і на її основі виявляла динаміку видобування, споживання та інших процесів), картографічний (на основі складеної карти визначала територіальне розміщення тих чи інших галузей ПЕК) та методи аналізу та синтезу (при роботі з аналітичними даними). Ці методи дали змогу сформувати наочний матеріал, що полегшить усвідомлення питання та глобальності проблеми.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПЕК В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Паливно-енергетичний комплекс займає провідні позиції в економіці України та забезпечує не лише власні потреби країни, а і експорт електроенергії, вугілля та нафтопродуктів до європейських країн. Це базова галузь у народному господарстві країни, яка є підґрунтям для розвитку економіки та виходу країни на світовий ринок у ролі конкурентоспроможного гравця. Потужність функціонування цього міжгалузевого комплексу визначає рівень благополуччя країни та рівень життя населення.

1.1    Загальна характеристика ПЕК України

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) - це технологічно складна, територіально-розгалужена система, що складається з електроенергетики, вугільної, ядерної, нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, та здійснює видобуток, переробку і транспортування паливно-енергетичних ресурсів (див. рис.1.1) [1]. Для комплексу характерна наявність розвиненої виробничої інфраструктури у вигляді магістральних високовольтних ліній і трубопроводів (для транспортування сирої нафти, нафтопродуктів і природного газу), що утворюють єдині мережі [2].

Рис.1.1 Склад ПЕК України (складено за [1]).

Основою функціонування ПЕК є паливно-енергетичні ресурси (ПЕР), що складають енергетичний баланс. Паливно-енергетичні ресурси - сукупність усіх видів палива (природного та штучного) та енергії, що використовується в національному господарстві [1]. Велику роль в ПЕР відіграють вугілля, нафта, газ, торф та сланцеві гази (рис.1.2).

Рис. 1.2 Головні паливно-енергетичні ресурси України (складено за [3]).

Найбільш розвиненою галуззю паливної промисловості України є вугільна. Країна спеціалізується не лише на енергетичному вугіллі, яке використовується для опалювання, а й на коксівному, яке знайшло своє застосування в чорній металургії. 75% вугілля використовується як паливо, 25% - як технологічна сировина для чорної металургії, хімічної промисловості та деяких інших галузей. Україна має великі запаси (33,9 млрд. т на кінець 2012 р.) вугілля, близько 4% світових запасів, яке здебільшого залягає на значній глибині у Донецькому, Львівсько-Волинському та Придніпровському (буре) басейнах. Цих запасів може вистачити на 390 років активного видобування. Проте видобування вугілля з родовищ України є нерентабельним через велику глибину залягання та низьку потужність пластів. У Європі за таких умов залягання розробка не ведеться [3].

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості видобутку та переробки нафти значно більші.

В Україні найбільший видобуток нафти спостерігався у десятка найбільших родовищ, що нині вичерпані на 90-98%. Більша половина родовищ відносяться до дрібних та дуже дрібних (запаси менші 1 млн. т нафти). Виробленість родовищ основних нафтогазоносних родовищ за нафтою близько 70% [1].

Видобута в Україні нафта має відносно високу собівартість, через використання хімічних реагентів і закачування в горизонти гарячої води, для збільшення тиску.

Наймолодша галузь промисловості України - це газова. Використання газу вимагає удвічі менше витрат ніж нафти. Крім того, з газу виробляють азотні добрива і синтетичні матеріали.

Проте більше 15% запасів газу можна віднести до важко видобувних, а 75% газових родовищ мають потужність менше 10 млрд. м³.

Електроенергетика впливає не тільки на розвиток господарства, а й на територіальну організацію продуктивних сил. Будівництво потужних ліній електропередачі дає змогу освоювати паливні ресурси незалежно від віддаленості районів споживання.

Основою електроенергетики країни є Об'єднана енергетична система (ОЕС) України, яка здійснює централізоване електрозабезпечення внутрішніх споживачів, взаємодіє з енергосистемами суміжних країн, забезпечує експорт, імпорт і транзит електроенергії.

В Україні є чотири види електростанцій:

.        теплові (ТЕС) - працюють на твердому, рідкому і газоподібному паливі; серед них вирізняють конденсаційні й теплоелектроцентралі (ТЕЦ);

.        гідравлічні - використовують відповідні гідроресурси й поділяються на гідроелектростанції (ГЕС), гідроакумуляційні (ГАЕС) й припливні;

.        атомні (АЕС) - в якості палива використовують збагачений уран або інші радіоактивні елементи;

.        електростанції, що використовують нетрадиційні джерела енергії.

Також розрізняють традиційну та нетрадиційну енергетику. До традиційної відносяться вищезазначені станції, а до нетрадиційної відносять сонячні, вітрові електростанції та електростанції, що працюють на альтернативних джерелах енергії.

Альтернативні джерела енергії - це відновлювальні джерела енергії: сонячна енергія, гідроенергія, енергія біомаси, газу з органічних відходів, газу каналізаційно-очисних станцій, біогазів та вторинних енергетичних ресурсів (доменний газ, коксівний газ, газ метан після дегазації вугільних родовищ) [1].

1.2    Передумови територіального розміщення підприємств ПЕК

Територіальне розміщення підприємств ПЕК залежить від ряду чинників: розміщення природних ресурсів, наявність споживача, близькість до водних ресурсів та екологічний чинник. Саме ці фактори визначають доцільність розміщення підприємств ПЕК в тому чи іншому районі.

Найбільший вплив на розміщення вугільної промисловості справляє сировинний фактор, який зумовлений розміщенням родовищ кам’яного та бурого вугілля. Деякі його види нетранспортабельні і потребують переробки на місцях видобутку. Велике значення має транспортний фактор. Вибір району будівництва переробних підприємств визначається на основі співвідношення транспортних витрат на перевезення сировини і готової продукції.

Нафтодобувна промисловість орієнтується на нафтові родовища, нафтопереробна промисловість розміщується поблизу нафтопромислів, у портах ввозу сирої нафти або на трасах магістральних нафтопроводів.

Розміщення електроенергетики залежить в основному від двох факторів: наявності паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії. Нині майже третина електроенергії виробляється в районах споживання і понад двох третин споживається в районах її виробництва.

Атомні електростанції не залежать від родовищ видобування палива, тому мають широкі можливості розміщення. АЕС орієнтуються на споживачів, а особливо на райони, де немає паливних та водних ресурсів. Проте більшість населення проти будівництва таких станцій в межах населених пунктів..

Ще один не менш важливий фактор розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу - екологічний. Підприємства даного комплексу негативно вливає на екологію і спричиняє екологічні проблеми.

Екологічні проблеми - це зміни навколишнього середовища внаслідок антропогенного впливу, що порушують структуру і функціонування екосистем і мають соціальні, економічні та інші наслідки [1].

Тому для функціонування комплексу в певному регіоні, треба впроваджувати екологізацію виробництва.

Екологізація виробництва - це процес неухильного і послідовного розробки та впровадження системи технічних, управлінських та інших рішень, що дають змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів, поліпшувати чи зберігати якість природного середовища [4].

.2.1   Територіальне розміщення підприємств паливної промисловості

Вугільна промисловість складається з видобутку кам’яного та бурого вугілля. Коксівне вугілля в основному видобувають в центральній частині Донецької області (в районі Єнакієвого, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська, Костянтинівки та інших міст), а також у Краснодонському і Кадіївському районах Луганської області. Енергетичне вугілля зосереджено переважно в Луганській області. (див. Додаток А)

Основні запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському басейнах. Балансові запаси кам’яного вугілля знаходяться на глибині 1200−1400 м, іноді 1600-1700 м. Прогнозні та перспективні ресурси кам’яного вугілля розміщенні на глибині 1800-2000 м. В Україні запаси кам’яного вугілля експлуатують 505 шахт, з них 97 шахт є державними підприємствами, а 408 шахт мають різні форми недержавної власності. Коксівне вугілля видобуває 100 шахт, антрацити - 295 шахт.

У Донецькому басейні (Донецька, Луганська, Дніпропетровська області) загальна кількість робочих пластів досягає 120, з них експлуатуються 65. Глибина залягання вугільних пластів збільшується в північно-східному напрямку від 60-70 м до 1500-1700 м. Вугільні пласти басейну віднесені до тонких, потужність яких майже не перевищує 1,2 м. Вугілля різноманітне за якістю: від довгополуменевого (Лисичанськ) до антрациту. Глибина розробки вугільних пластів у басейні коливається від 200 до 1350 м і складає в середньому 730 м[7].

Найпотужніші центри видобутку у Донецькому басейні: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі та Придніпров’ї.

На півночі Львівської та на південному заході Волинської областей у повоєнні роки розвідано Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн. Тут вугілля залягає на глибині 300-700 м і має товщину шарів 0,5-1,2 м. Запаси цього басейну невеликі - понад 1,5 млрд. т. В даному басейні видобувають переважно таке вугілля: довгополуменеве газове, газове, жирне, коксівне. Значну частину вугілля цього басейну використовують на Бурштинській та Добротвірській ТЕС. Басейн відіграє важливу роль у забезпеченні вугіллям західних регіонів України.

Тут виникли міста Нововолинськ, Соснівка та кілька шахтарських селищ. У цілому, собівартість львівсько-волинського вугілля нижча за донецьке. Крім того, вугілля басейну є важливою хімічною сировиною, оскільки придатне для одержання кам’яновугільної смоли, напівкоксу [5].

Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України й об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяється на 12 буровугільних районів, у яких налічується понад 100 родовищ. Запаси вугілля яких - 2,24 млрд. т. Глибина залягання 10-120 м, спосіб видобутку - кар’єрний, шахтовий. Без брикетування вугілля басейну непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується переважно для місцевих потреб [1].

Буре вугілля має малу теплову здатність і високий вміст сірки та золистість. Тому воно придатне для брикетування, напівкоксування і газифікації, а також для одержання штучного гірського воску.

Найбільш нові шахти знаходяться у Західному Донбасі (Дніпропетровська область). Глибина залягання 400-1800 м. Потенціал розвитку Західного Донбасу дуже великий. На сьогодні розвідано 77 родовищ вугілля, існує 10 шахт, готових до збільшення видобутку. Крім того, згідно з даними геологорозвідки, на території Дніпропетровської області існують пласти глибокого залягання 600 метрів і глибше. Потенціал розробки 7,6 млрд. тон вугілля.

Нафтова промисловість представлена нафтовидобувною та нафтопереробною галузями, які виникли в Передкарпатті ще у XIX ст. На початку XX ст. цей район був відомим у Європі центром нафтової промисловості. У середині шістдесятих років було розвідано Дніпровсько-Донецьку нафтогазову провінцію. А Причорноморсько-Азовська провінція є найбільш молодою і перспективною для видобутку нафти й газу в Україні. (див. Додаток А)

У теперішній час перше місце за видобутком нафти посідає лівобережна частина України, де працюють нафтогазові управління в Чернігівській області на базі Гнідинцівського та Прилуцького родовищ, у Сумській - на основі Охтирського і Качанівського, у Полтавській - на базі Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають більшість нафти України [1].

Найдавнішим районом видобутку нафти в Україні вважається Прикарпатський, ще в 1770 році тут почали видобуток нафти, яка йшла на виробництво палива і хімічну переробку. Після геологорозвідувальних робіт 1950 році було відкрито Долинське родовище нафти в Івано-Франківській області, а в 1962 році - Північно-Долинське. Внаслідок чого видобуток в цьому районі значно зріс. Зараз в Прикарпатській нафтогазоносній провінції працюють два нафтогазовидобувних управління - Бориславнафтогаз і Долинанафтогаз [6].