Для всіх щаблів (крім академії) Коменський докладно розробив зміст навчання. Він уважав, що викладання кожного предмета слід починати з найпростіших елементів знання дітей, від щабля до щабля повинні розширюватися й глибшатися подібно дереву, яке рік у рік, пускаючи нове коріння й галузей, усе більш зміцнюється, розростається й приносить більше плодів.
У ті часи, коли навчання велося ще латинською мовою, досить прогресивним була вимога Коменського зробити початкову школу школою рідної мови. Великий педагог керувався при цьому демократичним прагненням зробити науку доступною народу. У початковій школі, уважав Коменський, діти повинні навчитися вільно читати й писати, познайомитися з арифметикою й деякими елементами геометрії, одержати елементарні знання по географії й природознавству. Хоча Коменський у розробленій їм програмі школи рідної мови відводив ще велике місце релігійному навчанню, вона була, безсумнівно, прогресивною для його часу, коли початкова школа давала вкрай убогі знання. Дуже цінним була думка Коменського про те, що учні повинні ознайомитися з усіма більш загальними ремісничими прийманнями, почасти з тою тільки метою, щоб не залишатися невігласами ні в чому, що стосується людських справ, почасти навіть і для того, щоб згодом легше виявилася їхня природна похилість, до чого хто почуває переважне покликання [5].
Значно розширював Коменський і коло знань, які давала сучасна йому середня школа. Зберігаючи латинську мову й сім вільних наук, Коменський уводив у курс гімназії фізику (природознавство), географію й історію. При цьому він пропонував змінити встановлений у середньовічній школі порядок проходження наук. Після вивчення мови (граматики) він вважав за доцільне перейти до фізики й математиці, а заняття риторикою й діалектикою перенести в старші класи, тобто розвитком мови й мислення учнів слід займатися по придбанню ними реальних знань. «Словам потрібно вчити й вчитися тільки в з'єднанні з речами», - писав Коменський.
2. ДИДАКТИЧНІ ПРИНЦИПИ ЯНА КОМЕНСЬКОГО
Великий чеський педагог установив «золоте правило дидактики, згідно з яким випливає «усе, що тільки можна, надавати для сприйняття почуттям, а саме: видиме - для сприйняття зором; чутне - слухом; заходи - нюхом; підмет смаку - смаком; доступне дотику - шляхом дотику». Якщо які-небудь предмети відразу можна сприймати декількома почуттями, нехай вони відразу схоплюються декількома почуттями».
У педагогічній літературі розрізняють дидактичні (загальні) принципи навчання й методичні (частки) принципи навчання. У дидактичному навчанні Коменського найважливіше місце займає питання саме про загальні принципи навчання, або дидактичні принципи [10, 18].
Коменський уперше в історії дидактики не тільки вказав на необхідність керуватися засадами в навчанні, але розкрив сутність цих принципів: принцип свідомості й активності; принцип наочності; принципи поступовості й систематичності знань; принцип вправ і міцного оволодіння знання й навичками.
Отже [2, 8-74],
) Принцип свідомості й активності
Цей принцип припускає такий характер навчання, коли учні не пасивно, шляхом зубріння й механічних вправ, а усвідомлено, глибоко й ґрунтовно засвоюють знання й навички. Там, де відсутня свідомість, навчання ведеться догматично й у знанні панує формалізм.
Коменський викрив, що панував протягом багатьох сторіч догматизм і показав, як схоластична школа вбивала в молоді всяку творчу здібність і закривала їй шлях до прогресу.
Коменський уважає головною умовою успішного навчання збагнення сутності предметів і явищ, їх розуміння учнями: «Правильно навчати юнацтво - це не значить убивати в голови зібрану з авторів суміш слів, фраз, виречень, думок, а це значить - розкривати здатність розуміти речі, щоб саме із цієї здатності, точно з живого джерела, потекли струмочки (знання)».
Коменський також уважає основною властивістю свідомого знання не тільки розуміння, але й використання знань на практиці: «Ти полегшиш учневі засвоєння, якщо у всьому, чому б ти його не вчив, покажеш йому, яку це принесе повсякденну користь у гуртожитку».
Коменський дає цілий ряд вказівок про те, як здійснити свідоме навчання. Найголовнішим з них є вимога: « При освіті юнацтва все потрібно робити як можна більш чітко, так, щоб, що не тільки вчитель, але й учень розумів без усякого утруднення, де він перебуває й що він робить».
Свідомість у навчанні нерозривно пов'язана з активністю учня, з його творчістю. Коменський пише: «Ніяка сповитуха не в силах вивести на світло плід, якщо не буде живого й сильного руху й напруги самого плода». Виходячи із цього, одним з найголовніших ворогів навчання Коменський уважав бездіяльність і лінь учня. У своїй праці «Про вигнання зі шкіл відсталості» Коменський розкриває причини ліні й дає ряд вказівок про те, як її вкоренити.
Коменський уважає, що «відсталість є відраза до праці в з'єднанні з лінощами». Лінь учнів, по Коменському, виражається в тому, що вони «не думають, як би придбати самим собі світло дійсної й повної освіти, і ще менш того ухвалюють на себе працю, потрібну для досягнення такої освіти». Виганяти лінь, на думку Коменського, потрібно працею.
Виховання активності й самостійності в навчанні Коменський уважає найважливішим завданням: «Необхідно, щоб усе робилося за допомогою теорії, практики й застосування, і притому так, щоб кожний учень вивчав сам, власними почуттями, пробував усе виголошувати й робити й починав усе застосовувати. У своїх учнів я завжди розбудовую самостійність у спостереженні, у мові, у практиці й у застосуванні, як єдину основу для досягнення міцного знання, чесноти, і, нарешті, блаженства».
) Принцип наочності
Принцип наочності навчання припускає, насамперед, засвоєння учнями знань шляхом безпосередніх спостережень над предметами і явищами, шляхом їхнього почуттєвого сприйняття. Наочність Коменський уважає золотим правилом навчання.
В основі навчання Коменського про наочність лежить основне положення: «Нічого не може бути притомним, що заздалегідь не було дано у відчутті».
Коменський визначав наочність і її значення в такий спосіб:
) «Якщо ми бажаємо прищепити учням дійсне й міцне знання речей взагалі, потрібно навчати всьому через особисте спостереження й почуттєвий доказ».
) «Тому школи повинні надавати все власним почуттям учнів так, щоб вони самі бачили, чули, сприймали дотиком, вкушали все, що вони можуть і повинні бачити, чути і т.п., вони позбавлять, таким чином, людську природу від нескінченних неясностей і галюцинацій...»
) Те, що потрібно знати про речі, повинне бути «преподаване за допомогою самих речей, тобто повинне, наскільки можливо, виставляти для споглядання, дотику, слухання, нюху й т.п. самі речі, або їх зображення, що заміняють їх».
) «Хто сам одного разу уважно спостерігав анатомію людського тіла, той зрозуміє й запам'ятає усе вірніше, чим, якщо він прочитає пояснення, не бачив усього цього людськими очами».
Тобто, Коменський уважав наочність не тільки принципом навчальним, але й полегшуючим навчання. Для здійснення наочності Коменський вважав за необхідне використовувати: реальні предмети й безпосереднє спостереження над ними; коли це неможливо, моделі й копію предмета; картинки як зображення предмета або явища.
Навчальний ефект усякого спостереження залежить від того, наскільки вчитель зумів вселити учневі, що й для чого він повинен спостерігати, і наскільки йому вдалося залучити й зберегти його увагу протягом усього процесу навчання.
) Принцип поступовості й систематичності знань
Послідовне вивчення основ наук і систематичність знань Коменський уважає обов'язковим принципом навчання. Цей принцип вимагає оволодіння учнями систематизованим знанням у певній логічній і методичній послідовності.
Послідовність і систематичність у першу чергу стосуються наступних питань: яким чином розподіляти матеріал, щоб не порушити логікові науки; із чого починати навчання й у якій послідовності побудувати його; як встановити зв'язок між новим і вже вивченим матеріалом; які зв'язки й переходи слід установити між окремими етапами навчання й т.п.
Отже, який зміст вносить Коменський у своє положення - «Навчання повинне вестися послідовно»?
Перша вимога Коменського полягає в тому, щоб був установлений точний порядок навчання в часі, оскільки «порядок - душа всього».
Друга вимога стосується відповідностей навчання рівню знань учнів і щоб «уся сукупність навчальних занять повинна бути ретельно розділена на класи».
Третя вимога стосується того, щоб «усе вивчалося послідовно з початку й до завершення».
Четверта вимога - «підкріплювати всі підстави розуму - це значить усьому вчити, указуючи на причини, тобто не тільки показувати, яким образом що-небудь відбувається, але також показувати, чому воно не може бути інакше. Адже знати що-небудь - це значить називати річ у причинному зв'язку».
Коменський формулює ряд конкретних вказівок і дидактичних правил для реалізації цих вимог.
. Заняття повинні бути розподілені таким чином, щоб на щороку, щомісяця, день і година були поставлена певні навчальні завдання, які повинні бути заздалегідь продумані вчителем і усвідомлені учнями.
. Ці завдань повинні вирішуватися з урахуванням вікових особливостей, точніше кажучи, відповідно завданням окремих класів.
. Один предмет слід викладати доти, поки він з початку й до кінця не буде засвоєний учнями.
. «Усі заняття повинні бути розподілені таким чином, щоб новий матеріал завжди ґрунтувався на попередньому й зміцнювався наступним».
. Навчання «повинне йти від більш загального до більш приватного», «від більш легені - до більш важкого», «від відомого - до невідомого», «від більш близького до більш віддаленого» і т.п.
«Цю послідовність, - говорить Коменський, - необхідно дотримувати всюди; усюди розум повинен переходити від історичного пізнання речей до розумного розуміння, потім до вживання кожної речі. Цими шляхами освіта розуму веде до своїх цілям подібно машин із власним рухом».
) Принцип вправ і міцного оволодіння знання й навичками
Показником повноцінності знань і навичок є систематично проведені вправи й повторення. педагогічний коменський дидактика
У часи Коменського в школах положення, що панувало, займали формалізм і зубріння. Коменський же ввів у поняття вправи й повторення новий зміст, він поставив перед ними нове завдання - глибоке засвоєння знань, засноване на свідомості й активності учнів. На його думку, вправа повинна служити не механічному запам'ятовуванню слів, а розумінню предметів і явищ, їх свідомому засвоєнню використанню в практичній діяльності.
Коменський зв'язує вправи з пам'яттю й пише: «Вправи пам'яті повинні практикуватися безперервно». Але разом з тим Коменський виступає проти механічного запам'ятовування на користь логічного й указує: «Ґрунтовно впроваджується в розум тільки те, що добре зрозуміло й ретельно закріплене пам'яттю».
Також велика увага Коменський вимагає приділяти фізичному вихованню учнів.
Надаючи велике значення вправам і повторенням, Коменський висуває ряд вказівок і правил для здійснення цього принципів у навчанні: «Навчання не можна довести до обґрунтованості без можливо більш частих і особливо мистецьки поставлених повторень і вправ».
В одній і тій же школі повинен бути «той самий порядок і метод у всіх вправах». «Нічого не можна змушувати заучувати, крім того, що добре зрозуміло».
На кожному уроці після пояснення матеріалу вчитель повинен запропонувати «устати одному з учнів, який усе сказане вчителем повинен повторити в тому ж порядку, начебто він сам уже був учителем інших, пояснити правила тими ж прикладами. Якщо він у чомусь помиляється його потрібно виправляти. Потім потрібно запропонувати встати іншому й зробити те ж саме...».
На думку Коменського, така вправа принесе особливу користь, тому що:
«I. Учитель завжди буде викликати до себе увага з боку учнів»,
«II. Викладач виразно переконається в тому, що все викладене їм правильно засвоєне всіма. Якщо недостатньо засвоєне він буде мати можливість негайно виправити помилки»,
«III. Коли стільки раз повторюється одне й теж, те навіть найбільш відстаючі зрозуміють викладене настільки, щоб іти нарівні з іншими»,
«IV. Завдяки цьому стільки раз проведеному повторенню всі учні засвоять собі цей урок краще, чим при самому довгому домашньому корпенії над ним»,
«V. Коли в такий спосіб учень постійно буде допускатися, так сказати, до виконання вчительських обов'язків, то в розуми вселиться деяка бадьорість і захоплення цим навчанням і виробиться сміливість говорити про будь-який високий предмет перед зборами людей, а це буде особливо корисно в житті».
Коменський розробив такі вимоги для принципу навчання й повторення [9, 418]:
. «Правила повинні підтримувати й закріплювати практику».
. «Учні повинні робити не те, що їм подобається, але те, що їм пропонують закони й учителя».
. «Вправи розуму будуть відбуватися на спеціальних уроках, проведених по нашім методу».
. «Кожне завдання колись ілюструється й пояснюється, причому від учнів потрібно показати, чи зрозуміли вони її і як зрозуміли. Добре також наприкінці тижня влаштовувати повторення».
Із цих положень видне, що Коменський вправа й повторення повністю підкоряє завданню свідомого й міцного засвоєння знань учнями. Із цього погляду багато запропоновані їм правила понині зберігають своє теоретичне й практичне значення.
ВИСНОВОК
Обставини зложилися так, що про Коменського - ученого, філософа, при житті визнаного «наставником світу», забули аж до кінця ХІХ ст., і багато його ідей довелося «перевідкривати» іншим педагогам.
Коменський настільки обігнав свій час, що й сьогодні не в повній мірі, усвідомлена вся глибина його поглядів, багато чого залишається незатребуваним.
У європейському історико-педагогічному процесі педагогічна система Я.А. Коменського з'являється геніальним узагальненням багатовікового гуманістичного досвіду християнського середньовіччя й разом з тим початком нового етапу в розвитку гуманістичної традиції, ідеологічно пов'язаного з освітою.
ХХ століття продовжило й розвило у нових соціальних і культурно-історичних умовах гуманістичні ідеї педагогів-просвітителів, помножило їхні імена.
Педагоги-гуманісти ХХ століття прагнули протистояти загостренню соціальних протиріч, дефіциту гуманності й духовності, що наростав у всіх сферах людської життєдіяльності, у тому числі в освітньо-виховній сфері.
Воля розвитку особистості вихованця забезпечується рівними для кожного можливостями саморозвитку, «ненасильницьким» педагогічним впливом. Ця модель чітко виявляється в зразкових, високоефективних виховних системах минулого, органічно вписується в сучасні пошуки гуманізації школи, що свідчить про універсальність педагогічних відкриттів Коменського.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Альт П. Прогрессивный характер педагогики Коменского. - М.: Советская педагогика, 1957. - 166 с.
Коменский Я.А. Великая дидактика // Хрестоматия по истории педагогики / сост. В.З. Смирнов. - М.: Просвещением, 1961. - С. 8-74.
Коменский Я.А. Избранные педагогические произведения. В 2-х т. - Т. 2. - М.: Педагогика, 1982. - 576 с.
Коменский Я.А. Избранные педагогические произведения. В 2-х т. - Т. 1. - М.: Педагогика, 1982. - 656 с.
Константинов Н.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики. - М.: Просвещение, 1982. - Гл. 4.
Кратохвил М.В. Жизнь Яна Амоса Коменского. - М.: Просвещение, 1991. - 191 с.
Лордкипанидзе Д.О. Ян Амос Коменский. - изд 2-е. - М.: Педагогика, 1970. - 446 с.
Нипков К.Э. Ян Коменский сегодня: цикл лекций. - СПб.: Глагол, 1995. - 102 с.
Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. - М.: Просвещение, 1981. - 528 с.
Смоляницкий Я.А. Три века Яна Амоса Каменского. - М.: Детская литература, 1987. - 208 с.