Материал: Аналітичне обґрунтування рішень у процесі фінансування господарської діяльності

На наступному етапі аналітичних робіт необхідно вибрати джерела фінансування з урахуванням їх типології за різними ознаками. На основі огляду фахових джерел нами виокремлено класифікаційні ознаки, які найбільше пов’язані з основними цілями політики фінансування активів підприємства. Ними є: місце формування фінансових ресурсів (внутрішні, зовнішні джерела); право власності (власні та позичені); рівень ризику (джерела фінансування з високим та прийнятним ризиком); об’єкти фінансування (необоротні активи, матеріальні оборотні активи); вартість залучення (низько- вартісні, середньовартісні, високовартісні).

Вибір саме цих ознак зумовлений тим, що класифікація за:

—            першими двома ознаками є вихідною з точки зору формування джерел фінансування, що відповідає цілям політики фінансування;

—            рівнем ризику - необхідна для забезпечення фінансової стійкості підприємства, що є одним із критерієм ефективності здійснення політики фінансування;

—            об’єктами фінансування, зокрема за складовими активів, визначає спрямованість політики фінансування саме цих активів;

—            вартістю - необхідна для обґрунтування управлінських рішень щодо використання більш дешевих джерел фінансування.

Слід указати, що наведені класифікаційні ознаки є основою групування джерел фінансування, оскільки найбільше відповідають концепції ефективної політики фінансування активів підприємства.

Перехід від однієї ознаки до іншої стане алгоритмом послідовного пошуку та відбору джерел фінансування окремих видів активів. Зазначена послідовність класифікаційних ознак джерел фінансування дозволяє розв’язати основні завдання політики фінансування починаючи від визначення необхідного обсягу фінансових ресурсів до з’ясування джерел та напрямків їх вкладення.

Насамперед на основі визначеної необхідної суми інвестиційних ресурсів слід з’ясувати розмір коштів, який потрібно залучити ззовні, тобто поза межами підприємства. Мобілізація внутрішніх резервів, а саме прибутку та амортизаційних відрахувань, дозволяє визначити обсяг внутрішніх джерел фінансування підприємства. Слід зазначити, що внутрішня кредиторська заборгованість відноситься до запозичених фінансових ресурсів, які також належать до внутрішніх джерел.

Визначивши обсяг внутрішніх джерел, розраховують необхідний обсяг зовнішніх джерел фінансування шляхом вирахування із загального (необхідного) обсягу фінансування суми внутрішніх джерел.

Далі, ураховуючи наступну ознаку, можна зробити більш поглиблений розподіл джерел фінансування, а саме визначити обсяг власних та позичених коштів. За таким розподілом фактично відбувається поділ джерел фінансування на ті, використання яких здійснюється на умовах терміновості, зворотності, платності й, відповідно, відображається у балансі підприємства як довгострокові та короткострокові зобов’язання (тобто як позичені засоби), та на ті, які показуються у складі власного капіталу (у першому розділі пасиву балансу).

Таким чином, подане групування дозволяє конкретизувати шляхи отримання підприємством зовнішнього фінансування.

Наступний етап аналітичних робіт дозволяє на основі попередньої класифікації визначити ті джерела, використання яких у діяльності підприємства має прийнятний рівень ризику, та ті, що несуть підвищені ризики, зокрема ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Виявлені ризики необхідно враховувати з метою забезпечення економічного зростання підприємства та ефективного використання його потенціалу.

Класифікація за наступною ознакою дозволяє, ураховуючи визначений ступінь ризику, перерозподілити джерела, виходячи із доцільності фінансування конкретних об’єктів за рахунок того чи іншого джерела фінансування. Виділення як об’єктів фінансування окремих видів активів (основних засобів, нематеріальних активів, запасів товарно-матеріальних цінностей) пояснюється тим, що саме вони сприяють зростанню обсягів виробництва і реалізації продукції, розширенню асортименту, дозволяють підприємству успішно завойовувати нові товарні ринки, забезпечувати постійне підвищення ринкової вартості підприємства.

Слід зазначити, що активною формою використання фінансових ресурсів є об’єкти фінансового інвестування. Вкладення у різноманітні фінансові інструменти здійснюється, як правило, на більш пізніх стадіях розвитку підприємства, за умови задоволення його потреби у фінансуванні реальних інвестицій.

Далі на основі визначення ціни, тобто питомих витрат щодо залучення і обслуговування фінансових ресурсів, перевагу віддають тим, що мають низьку та середню вартість.

Рівень вартості кожного окремого джерела фінансування не є постійною величиною і суттєво коливається у часі під впливом різних факторів. Загалом вартість позиченого фінансування дещо нижча за вартість власних джерел фінансування. Однак вартість джерел залучення позичених коштів суттєво коливається залежно від кредитного рейтингу підприємства, форми забезпечення кредиту та інших умов.

У процесі фінансування активів оцінюється не тільки вартість окремого джерела, але й загальна вартість майбутнього фінансування, яка дорівнює середньозваженій вартості капіталу. Цей показник визначається як середня арифметична зважена вартості окремих складових фінансування. Методика оцінки вартості залучення окремих джерел фінансування та алгоритм розрахунку середньозваженої вартості капіталу показані в [3]. Відповідно, у процесі залучення певних джерел фінансування слід визначити, чи структура отриманого фінансування відповідає цільовій структурі капіталу, яка вже склалася на підприємстві, або не погіршує її.

Наведена послідовність класифікації джерел фінансування у контексті політики фінансування не є чітко фіксованою та сталою. Вона повинна бути динамічною і коригуватися відповідно до потреб підприємства, її можна доповнити певними ознаками (наприклад, за терміном використання, за цілями фінансування і т. д.) або змінити відповідно до конкретних умов та завдань підприємства. Слід зауважити, що багатогранність ознак, за якими групують джерела фінансування, підтверджує творчість цього процесу.

Оцінити наслідки використання запропонованих джерел фінансування та дати відповідь щодо доцільності їх використання дозволяє підсумковий етап формування політики фінансування активів, а саме розрахунок оптимального співвідношення між різними джерелами фінансування.

Рис. 2. Структурно-логічна модель формування політики фінансування підприємства

На етапі оптимізації визначається той варіант сукупності джерел фінансування, що задовольняє підприємство за рахунок поєднання різних критеріїв. Такими критеріями можуть бути: відповідність сформованих грошових коштів прогнозованій потребі фінансування; мінімізація часу, необхідного на залучення джерел фінансування; мінімізація вартості їх залучення. Якщо результати оптимізації джерел фінансування задовольняють, то підприємство може переходити до інвестування, наслідком якого стане збільшення активів. Якщо обраний у результаті оптимізаційних розрахунків оптимальний варіант фінансування не задовольняє підприємство, то необхідно повертатись до етапу вибору способу залучення джерел фінансування й пошуку інших джерел фінансування та, відповідно, до формування нових варіантів сукупності джерел фінансування, що відповідатимуть інтересам підприємства.

Висновки. Застосування запропонованої структурно-логічної моделі формування політики фінансування дозволить підприємствам обґрунтовано підходити до пошуку та вибору джерел фінансування активів з метою забезпечення як необхідного рівня самофінансування, так і найбільш ефективних форм і умов залучення позиченого капіталу відповідно до потреб діяльності господарюючих суб’єктів.

Бібліографічний список

1. Серединська В.М. Економічний аналіз: [навч. посіб.] / В.М. Серединська, О.М. Загородна, РВ. Федорович; за ред. Р.В. Федоровича. - Тернопіль: Астон, 2010. - 416 с.

2.       Зубков С.О. Оцінка ефективності використання необоротних активів підприємств торгівлі / С.О. Зубков // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. - Х., 2006. - Вип. 1(3). - С. 190-197.

3.       Бланк И.А. Управление формированием капитала / И.А. Бланк. - К.: НИКА-Центр, 2000. - 512 с.

4.       Нікбахт Е. Фінанси / Е. Нікбахт, А. Гроппелі; пер. з англ. В.Ф. Овсієнка та В.Я. Мусієнка. - К.: Основи, 1993. - 383 с.

5.       Розвиток маркетингу в умовах глобалізації: сучасні тенденції та перспективи: [монографія] / За ред. проф. РВ. Федоровича. - Тернопіль: ТНТУ ім. Івана Пулюя, 2015. - 419 с.