Материал: Адміністративні та економічні механізми розвитку екологобезпечного агровиробництва в Україні

У боротьбі зі шкідниками й хворобами велике значення необхідно надавати механізму саморегулювання агроекосистеми. Вирішальне значення в цьому випадку мають сівозміна й правильне чергування культур у ній, а також агротехнічні прийоми по догляду за рослинами. Дуже важливе збалансоване внесення добрив, використання сидератних культур, змішаних посівів сільськогосподарських культур, розширення посівів рослин, стійких до шкідників і хвороб, збереження корисних організмів (ентомофагів) проти шкідників рослин, грибів, бактерій, нематод і вірусів, а також насичення агрофітоценозів корисними організмами. При цьому необхідно знижувати щільність популяції шкідливих організмів до економічно безпечного рівня.

При освоєнні екологобезпечних технологій виробництва неодмінними умовами успіху є запобігання замету на поля нового насіння бур’янів, знищення наявних у ґрунті життєздатного насіння і органів вегетативного розмноження бур’янів, придушення й знищення зростаючих бур’янів у посівах культур і природних кормових угіддях. У якості запобіжних заходів рекомендуються наступні:

—            застосування для посіву ретельно очищеного від бур’янів насіння;

—            згодовування тваринам відходів очищення насінного й продовольчого зерна й інших продуктів з попередньою механічною й термічною обробкою;

—            обкошування ділянок, межі, узбіччя полів до обсіменіння бур’янистих рослин;

—            утримування в чистому стані всіх сільськогосподарських машин, особливо збиральної техніки;

—            пухке зберігання гною з метою знищення життєздатного насіння бур’янів при самозігріванні;

—            своєчасне збирання зернових культур на низькому зрізі (зменшення висоти зрізу з 20 до 10-12 см скорочує кількість насіння, що обсипають бур’яни, приблизно в 10 раз) [6, с. 48].

—            включення в сівозміну пожнивних культур, що володіють здатністю біологічного придушення бур’янів і оздоровлення ґрунту;

—            комбінація різних по глибині й інтенсивності основних, передпосівних і міжрядних обробок;

—            застосування спеціальних машин, використання мульчуючих речовин, дотримання густоти стояння рослин.

Основними вимогами, реалізованими при виборі робочих машин, є енергозбереження, економічна ефективність, обумовлена в першу чергу високою продуктивністю машин і знарядь, а також їх екологічність як показник якості виконуваних технологічних операцій. При цьому пріоритет належить екологічності й економічності техніки. Ґрунтообробні машини й знаряддя повинні забезпечувати ефективне знищення бур’янів, особливо багаторічних, сприятливе додавання орного й ризосфери, підвищувати її протиерозійну стабільність.

Критерієм екологічності машин і знарядь є рівень ущільнюючого впливу на ґрунт з контактного тиску й розрахунковій напрузі на глибину 0,5 м. Даному критерію задовольняють вітчизняні гусеничні трактори сільськогосподарського призначення й колісні трактори. Організм тварин і навколишнє середовище взаємозалежні й впливають один на одного, тому у тваринництві необхідно здійснювати заходи як по охороні навколишнього середовища від забруднення відходами самого тваринництва, так і по захисту тварин від несприятливого впливу навколишнього середовища. Для одержання екологічно безпечної тваринницької продукції необхідно розробити відповідну технологію у тваринництві, забезпечити кожне тваринницьке підприємство екологічним паспортом, удосконалювати генотип тварин з метою підвищення стійкості до хвороб.

Для подальшого розвитку екологобезпечного виробництва в Україні необхідно:

—            прийняти міжнародні стандарти на товари з метою віднесення їх до категорії екологічно безпечних;

—            прийняти єдину систему маркування екологічних товарів;

—            увести екологічні податки на продукцію, що не відповідає прийнятим стандартам і зроблену із застосуванням екологічно шкідливих технологій;

—            надати пільги з податкових і орендних платежів усім землекористувачам, які інвестують власні кошти в підвищення родючості землі й поліпшення її якісного стану;

—            здійснювати компенсації видатків, спрямованих на відтворення родючості земель, дотримання екологічних і санітарних норм землеробства, а також на перехід до виробництва екологічно безпечної продукції;

—            розробити механізми відшкодування шкоди здоров’ю, що наноситься населенню при виробництві й споживанні екологічно шкідливої продукції;

—            розробити механізми відшкодування збитку за забруднення земель, втрату родючості, за виведення земель із сільськогосподарського обороту або переведення ріллі в менш коштовні категорії у розмірах, що забезпечують повну компенсацію втрат як унаслідок зниження родючості земель, так і через необхідність проведення робіт з їхнього відновлення;

—            надавати фінансову підтримку у формі прямих субсидій для землекористувачів, що інвестують кошти в підвищення родючості землі й поліпшення її екологічного стану;

—            надавати фінансову підтримку на виконання землеохоронних заходів із тривалим строком окупності або що взагалі не окупаються в межах аграрного сектору, наприклад, пов’язаних з реконструкцією ландшафту, трансформацією угідь, відновленням і очищенням земель [2, с. 46].

Сьогодні в Україні виробництво еколого-безпечної продукції стикається з відсутністю стандартів і системи сертифікації, гармонізованих відповідно до міжнародних нормативних документів. Окрім розробки вітчизняних стандартів на екологобезпечну сільськогосподарську продукцію, також важливим питанням є побудова ефективної системи органів, що здійснюють сертифікацію. Вони не можуть бути ні торговельними організаціями, ні власниками товарного знаку. Необхідно в цьому контексті розглядати два варіанти: комерційну сертифікацію незалежними організаціями, які одержують право на державну сертифікацію, або сертифікацію державними органами нагляду за прикладом існуючої системи сертифікації традиційної сільськогосподарської продукції.

Інша проблема полягає у мотиваційній площині. Держава має сформувати необхідній та достатній пакет мотиваційних чинників, які б спонукали агровиробників до виробництва екологобезпечної продукції.

Аналіз стану готовності фермерів до запровадження технологій виробництва органічної продукції показав, що лише 3% фермерських господарств, розташованих на придатних територіях, не визначилися, чи будуть займатись виробництвом органічної продукції. Більшість фермерів готові виробляти органічну продукцію за певних умов. За результатами експертних оцінок, здійснених на основі анкетних опитувань фермерів Новомосковського району Дніпропетровської області, до складу таких чинників у першу чергу відносяться: цінова політика держави у сфері держзакупівель, гарантовані канали збуту та наукове забезпечення (рис. 2).

Рис. 2. Пріоритетність мотиваційних чинників у готовності переходу до виробництва органічної продукції

Основною умовою при переході на органічне землеробство, за переконаннями більшості фермерів, є цінова політика органічної продукції, яка повинна забезпечувати підвищення рівня ціни на 50-70% порівняно з традиційною. Майже три четвертих частини фермерів головною умовою вбачають наявність гарантованих каналів збуту органічної продукції. Необхідність наукового забезпечення є важливою передумовою майже для 50% фермерів, готових до переходу на виробництво органічної продукції.

Це, очевидно, свідчить про те, що в цілому українські фермери позитивно сприймають ідею виробництва органічної продукції за умови належного організаційного забезпечення, у тому числі наукового.

Висновки

Одним з найбільш перспективних напрямів підвищення ефективності екологічного аграрного виробництва є застосування методів та інструментів адміністративно-економічного механізму. З однієї сторони, нормативно урегульований вплив та контроль держави процесу екологізації виробництва органічної продукції, з іншої - формування чітких мотиваційних і стимульно-санкційних фінансово-економічних інструментів для агровиробника здатні забезпечити розвиток екологобезпечного агровиробництва в Україні.

Загалом, застосування адміністративних методів регулювання аграрного природокористування можливе лише за умови, що на державному рівні будуть виконуватися такі функції: дослідження природних аграрних ресурсів; облік земель сільськогосподарського призначення у системі ведення земельного кадастру; аналіз використання та відтворення природних ресурсів та охорони довкілля в аграрній сфері; землевпорядкування; контроль дотримання норм і правил використання земельних і водних ресурсів та охорони довкілля; агроекологічний моніторинг тощо.

Разом з тим застосування методів економічного механізму дозволить підприємству знизити витрати й сприятиме розвитку інноваційних технологій. Система економічних інструментів характеризується тим, що підприємства не обмежуються жорсткими нормами. Вони можуть обирати свою стратегію, спираючись на власну оцінку витрат і результатів. Водночас принциповим є фіксований характер усіх економічних параметрів, які для них є зовнішніми.

У цілому синергетичний ефект від адміністративно-економічного механізму полягає у поєднанні монетарних та немонетарних інструментів, що спонукають агровиробників застосовувати екологічно безпечні технології для виробництва органічної продукції та може стати предметом подальших досліджень.

Бібліографічний список

1. Гейдт О.П. Еколого-економічні проблеми аграрного виробництва в регіоні та напрями їх вирішення /

2.      О.П. Гейдт // Ефективна економіка. - 2011. - № 12 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.economy>. nayka.com.ua/.

3. Гейдт О.П. Розвиток екологобезпечних технологій в сільськогосподарському виробництві / О.П. Гейдт // Проблеми формування нової економіки XXI століття: міжнар. наук.- практ. конф. (Київ, 22-23 грудня 2011 р.): у 8 т. Т 8. - Дніпропетровськ: Біла К.О., 2011. - С. 45-47.

4.      Екологізація виробництва сільськогосподарської продукції // Ефективні корми та годівля. - 2008. - № 7. - С. 39-40.

.        Зайчук Т.О. Виробництво екологічно чистих продуктів харчування як стратегічний напрямок розвитку України / Т.О. Зайчук // Економіка і регіони. 2009. - № 1(20). - С. 100-105.

.        Іванишин В.В. Еколого-економічні аспекти застосування агроекотехнології виробництва конкурентоспроможної екологічно чистої продукції / В.В. Іванишин, В.С. Таргоня, Л.С. Околот // Економіка АПК. - 2008. - № 3. - С. 46-49.

.        Коренюк П.І. Еколого-економічна ефективність відтворю- вальної системи продовольчого комплексу: теорія, методологія, практика: [монографія] / П. І. Коренюк. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2005. - 355 с.

8.   Матвійчук Б.В. Біологічне землеробство - основа екологічного ведення сільськогосподарського виробництва / Б.В. Матвійчук // Сучасні проблеми екології: ІІІ міжвуз. конф. - Житомир, 2006. - С. 145-148.