Материал: 9. Мембрана Документ Microsoft Office Word

Внимание! Если размещение файла нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам

. Транспорт речовини через біологічні мембрани

Процеси, що відбуваються в клітині, такі, як збудження, обмін речо-вин, синтез АТФ, підтримання постійного іонного складу, вміст води та інші, залежать від перенесення речовин через біологічні мембрани. Зміна швидкості перенесення речовин призводить до порушення водного сольо-вого обміну, збудливості клітин, біоенергетичних та інших процесів.

Процеси вибірного перенесення речовин через біомембрани нази-вають транспортом. Розрізняють активний та пасивний транспорт. Тра-нспорт речовин через клітинну мембрану називають пасивним, якщо на

137

нього не витрачається клітинна хімічна енергія АТФ, і активним, якщо витрачається енергія АТФ.

3.5.1. Поняття пасивного транспорту речовини

Пасивний транспорт це перенесення речовини з місць з великим зна-ченням електрохімічного потенціалу до місць з його меншим значенням.

Пасивний транспорт витрачається зі зменшенням енергії Гібса, і тому цей процес може перебігати самостійно без витрати енергії.

Густина потоку речовини jm під час пасивного транспорту підкоря-ється рівнянню Теорелла:

jm UC ddx ,

де U – рухливість частинок; С – їх концентрація. Знак «–» показує, що перенесення відбувається у бік спадання густини потоку.

Густина потоку речовини це величина, яка чисельно дорівнює кіль-кості речовини масою m, яка переноситься за одиницю часу t через одини-цю площі S поверхні, перпендикулярної до напрямку перенесення:

j

m

.

m

St

Підставивши останній вираз у рівняння Теорелла, отримують для розбавлених розчинів, якщо μ0 = const, рівняння Нернста–Планка:

j

URT

dC

UCZF

d

.

m

dx

dx

Отже, можуть бути дві причини перенесення речовини за пасивним транспортом: градієнт концентрації і градієнт електричного потенціалу. Знаки «–» перед градієнтами показують, що градієнт концентрації зу-мовлює перенесення речовини від місць з більшою концентрацією до місць з його меншою концентрацією, а градієнт електричного потенціа-лу зумовлює перенесення позитивних зарядів від місць з великим потен-ціалом до місць з меншим потенціалом.

138

  • разі відсутності електролітів (Z = 0) або електричного поля (d/dx = 0) рівняння Теорелла переходить у рівняння:

j

URT

dC

.

m

dx

Згідно зі співвідношенням Ейнштейна коефіцієнт дифузії

D RTu,

де R – універсальна газова стала; Т – абсолютна температура; u – рухомість речовини в розглядуваному середовищі.

  • результаті отримане рівняння, що описує просту дифузію, є зако-

ном Фіка:

j

D

dC

,

m

dx

де D – коефіцієнт дифузії, см2.с; С – концентрація, моль∙см3. Знак «–» у рівнянні вказує на те, що дифузія відбувається в напрямку, протилеж-ному вектору градієнта концентрації, тобто у напрямку менших значень концентрації.

Класифікацію основних видів пасивного транспорту через мембра-ну показано на рис. 3.17.

Основними способами пасивного проникнення речовин через біомем-брани є проста і полегшена дифузія [63]. Дифузія – мимовільне переміщен-ня речовини з місць з більшою концентрацією в місця з меншою концент-рацією речовини унаслідок хаотичного теплового руху молекул.

На практиці за умов, що градієнт концентрації С = const, корис-туються формулою, що пов’язує густину потоку речовини через мем-брану з концентраціями цієї речовини не всередині мембрани, а зовні в розчинах біля поверхонь мембрани С1 та С2:

  1. DC DC2 C1 K PC2 C1, l0

де Р – коефіцієнт проникності мембрани, м/с; К – коефіцієнт розчин-ності; l0 – товщина мембрани.

139

Пасивний транспорт

Осмос

Фільтрація

Проста

Полегшена

дифузія

дифузія

Крізь

З рухомим

З фіксованим

ліпідний

переносником

переносником

шар

Крізь пори

Крізь

в ліпідному

білкову

шарі

пору

Рис. 3.17. Класифікація видів пасивного транспорту

Коефіцієнт проникності мембрани залежить від властивостей мем-

брани і переносних речовин. Коефіцієнт проникності

P

DK

.

l

Коефіцієнт проникності тим більший, чим більший коефіцієнт ди-фузії (менша в’язкість мембрани), чим тонша мембрана (менше l) і чим краще речовина розчиняється в мембрані (чим більший К). Високу про-никність мембрани мають неполярні речовини (органічні жирні кисло-ти, ефіри), а низьку – полярні, водорозчинні речовини (солі, цукор, амі-нокислоти, спирти).

  • разі нестаціонарної дифузії концентрація речовини в будь-якій точці вздовж осі х залежить від часу. Можна показати [32], що квадрат відстані, на яку розповсюджуються частинки дифундувальної речовини, лінійно залежить від часу:

x2 4Dt.

Коефіцієнт дифузії визначають за розмірами та формою молекул. Для малих молекул у воді D ≈ 10–5 см2/с. Дифузія сферичних частинок у рідині описується рівнянням Стокса–Ейнштейна:

D

k

B

T ,

6r

де kв – стала Больцмана; r – радіус частинок;  – в’язкість середовища.

140

Дифузія істотно залежить від розчинності дифундованої речовини в ліпідному бішарі. У ліпідах дифундують неполярні (ліпофільні) речови-ни, тобто такі, які не мають ні заряду, ні дипольного моменту. Тому проникна здатність неполярних органічних сполук через мембрану дуже велика. Органічні сполуки, що мають полярні групи (ОН, NО2), гірше розчиняються в ліпідах, ніж неполярні сполуки, тому і проникність мембран для них істотно менша.

За низької концентрації речовини

j j

C

,

0

max

C

m

де Сm – концентрація речовини, за якої j = jmax /2 (рис. 3.18).

Іони та полярні молекули не дуже малих розмірів проникають у

клітину за допомогою особливих білків-переносників (іонофорів). Це по-

легшена дифузія. Початкову швид-

кість дифузії, коли з одного боку

мембрани концентрація речовини

  • = Сm, а з другого боку дорівнює

нулю, можна подати виразом

j

C

0

max

C

C

m

0