• забезпечення більш тісної співпраці вищих навчальних закладів з науково-дослідними інститутами;
• використання грантової системи;
• підвищення ефективності науки й освіти в цілому. Враховуючи складність ситуації, мабуть, є сенс тимчасово відмовитися від частини програм і зосередити зусилля і кошти на виконанні окремих досліджень, що можуть дати кінцевий результат у вигляді сучасних технологій, конкурентоспроможних товарів; скоротити кількість вищих навчальних закладів, які не мають достатньої наукової бази і викладацьких кадрів;
• створення за прикладом Польщі, Угорщини та інших країн, де аналогічно спостерігається різке зростання обсягів наукової міграції, системи грантів «Для тих, хто повертається».
Україні слід скористатися досвідом країн ЄС, що сприятиме створенню спільних науково-дослідних центрів (JRC) для ефективного проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) і забезпечення конкурентоспроможності української наукової продукції на світових ринках. Фінансування у цих центрах здійснюється з бюджету Європейської Комісії за рахунок непрямих та узгоджених механізмів, при цьому ЄС виступає у ролі замовника, контролює виконання НДДКР та являє інтереси всього співтовариства. Тому одним із варіантів організації центрів досліджень та трансферу технологій в Україні є створення їх у межах вищезазначеної програми спільно з представниками української наукової діаспори з країн - членів ЄС.
Також у Європі існує Європейське агентство з координації наукових досліджень EUREKA - спільна програма в галузі НДДКРз метою визначення передових напрямів науково-технологічного розвитку, які забезпечують зростання конкурентоспроможності країн-учасниць EUREKA на світових ринках. Під егідою цієї програми виконуються проекти у сфері інформатики, робототехніки, біотехнології, засобів зв’язку, нових матеріалів, транспорту, охорони довкілля, дослідження морських ресурсів та сін. Нині Україна є повноправним членом програми. І хоча участь українських науковців у проектах, що фінансуються програмою EUREKA, дає змогу проводити дослідження світового рівня, проте в черговий раз постає питання фінансування. Оскільки програмою передбачається, що фінансування для кожного учасника проекту надається його урядом (переважно міністерством, яке займається питаннями науки), кошти для українських учасників, хоча б частково, має надавати Міністерство освіти і науки України. До того ж, у багатьох програмах ЄС передбачається, що 10% витрат на виконання проекту відшкодовує сам учасник проекту. Саме тому під час розподілу бюджету на НДДКР потрібно враховувати статтю витрат на участь у європейських програма. Це дасть змогу при незначних фінансових затратах виходити на міжнародний науково-дослідний простір та за рахунок участі у спільних проектах ЄС зробить українську наукомістку продукцію конкурентоспроможною і науковці облишать думки про еміграцію. Хоч у короткостроковій перспективі процес реформування і європеїзація можуть прискорити відплив кадрів, та найкращий спосіб повернути кваліфікованих кадрів на батьківщину - це поліпшити політичне, економічне та освітнє середовище в країні. Якщо програма українських реформ набере необхідних обертів, особливо у сфері освіти, Україні, ймовірно, вдасться повернути наших громадян, які прагнуть професійного росту.
Висновки. Україна повинна сформувати політику в інтелектуальній сфері таким чином, щоб знання, винаходи і розробки вітчизняних науковців слугували, насамперед, розвитку економіки своєї країни, а не іншим державам.
Стабільна та приваблива Україна - це найкраще рішення для мінімізації негативних наслідків відтоку кваліфікованого персоналу та заохочення повернення висококваліфікованих мігрантів з-за кордону, а також залучення кваліфікованих іноземців з інших ринків праці. Реалізація вищеназваних напрямів щодо регулювання інтелектуальної міграції в поєднанні з ринковими процесами саморегуляції можуть стабілізувати ситуацію щодо її проявів, стимулювати розвиток національної економіки, покращити якість людського капіталу, підвищити продуктивність праці та покращити якість життя населення.