Основний ареал вирощування цукрового буряка включає центральні райони лісостепової і частково степових зон, де необхідні умови тепло- і вологозабезпеченості поєднуються з родючими чорноземними ґрунтами, а в сільській місцевості і з історично сформованою системою цукрових заводів. Ці райони мають високу щільність сільського населення, розгалужену мережу авто- і залізничних магістралей. Сировинні зони розташовуються в радіусі до 30 км від цукрових заводів.
Картопля має важливе продовольче і кормове значення, а також служить сировиною для виробництва крохмалю і спирту. Початок росту картоплі відбувається при відносно високій температурі - близько 10°, вона погано переносить заморозки, але має порівняно короткий період вегетації (від 60 до 120 днів відповідно в раннє- і пізньостиглих сортів), вимагає помірного зволоження. При цьому перезволоження ґрунтів і високі літні температури впливають на розвиток цієї культури, що веде своє походження з гірських районів Центральної Америки. У жарку погоду при підвищенні середньодобової температури до 29° припиняється розвиток бульб. Для картоплі оптимальні відносно легкі ґрунти, добре окультурені, багаті вмістом основних елементів (N, О, Р), великі кількості яких, використовуються у процесі формування бульб.
Тютюн - теплолюбива культура, що
погано переносить заморозки, вимоглива до умов зволоження і вмісту поживних
речовин у ґрунтах.
1.1.3 Кормові та інші культури
Овочівництво
Ця галузь включає великий набір культурних рослин, що відносяться до різних ботанічних видів. Усі вони вимогливі до умов зволоження, вмісту поживних речовин у ґрунті. Ці культури обробляють із застосуванням високих доз органічних і мінеральних добрив у складі спеціальних овочевих сівозмін, під якими відводять найчастіше знижені, багаті органічними речовинами масиви земель по долинах рік, терасах озер, на меліорованих торф'янистих ґрунтах, де є джерела води для зрошення. Овочеві культури обробляють як у відкритому, так і в закритому (парниках і теплицях) ґрунті . Найбільш розповсюджені культури відкритого ґрунту в Україні - капуста, томат, буряк, морква, цибуля, огірок. Деякі з цих культур особливо продуктивних сортів вирощують в закритому ґрунті, поряд з цвітною капустою, салатом, редисом і ін.
Овочі використовують для харчування як у свіжому, так і в консервованому вигляді. В міру росту міського населення овочівництво концентрувалося в спеціалізованих підприємствах, розташованих як поблизу великих міст і міських агломерацій, так і в місцевостях зі сприятливими природними і соціально-економічними умовами для виробництва і переробки продукції овочевих культур.
Баштанництво
Баштанні культури (кавун, диня, гарбуз) відносяться до тепло- і світлолюбних культурних рослин, що походять з різних районів тропічного і субтропічного поясу Азії, Африки, Америки. Вони мають розтягнутий період вегетації, погано переносять заморозки. Їх обробляють на легких, прогрітих добре аерованих ґрунтах зі значним вмістом поживних речовин, особливо фосфору і калію. Оптимальна температура їхнього росту і розвитку складає 25-30°, а при зниженні температури до 12-15° процес вегетації істотно сповільнюється. Завдяки сильно розвитий кореневій системі, що проникає в глиб ґрунтового профілю на глибину від 0,5-1 до 3-5 м, баштанні культури добре пристосовані до вегетації в сильно посушливих місцевостях сухих і пустельних степів, але штучне зрошення сприяє значному збільшенню їхньої врожайності.
Садівництво
Ця галузь включає групу переважно деревних і чагарникових культурних рослин, вирощуваних для одержання фруктів, ягід і горіхів. У складі плодових культур виділяють групу зерняткових (яблуня, груша, айва й ін.), кісточкових (вишня, черешня, слива, абрикос і ін.), ягідних (чорна і червона смородина, аґрус, малина, суниця, полуниця й ін.), горіхоплідних (волоський горіх, фундук і ін.). Природні передумови розвитку садівництва пов'язані не тільки з агрокліматичними умовами теплого періоду, але і з умовами перезимівлі плодових культур.
Виноградарство
Виноградарство представлене різними видами столових і технічних сортів виноградної лози, що використовуються для харчування як у свіжому і сушеному вигляді, так і як сировину для готування соків, вин, компотів, варення й інших продуктів. Виноград добре пристосований до умов помірного теплого субтропічного клімату, успішно вирощується на легких, кам’янистих, добре прогрітих й аерованих грунтах, по схилах пагорбів і гір. Завдяки добре розвинутій кореневій системі, що глибоко проникає на твердих ґрунтах, виноградна лоза здатна витягати воду з великої глибини (до 7 м від поверхні). Під виноградники використовують землі, малопридатні для вирощування зернових і інших культурних рослин.
Серед кормових культур найбільші
площі займають багаторічні й однолітні трави, які використовують як зелений
корм, для заготівлі сіна, сінажу, а також силосні культури (кукурудза, соняшник
і ін.), кормові коренеплоди і баштанні.
.2 Технологічні
процеси у рослинництві
Боротьба з бур’янами. Відомо, що бур’яни знижують врожайність сільськогосподарських (с/г) культур на 45-66%. Заходи по боротьбі бур’янами поділяють на запобіжні і знищувальні. Запобіжні: правильне чергування культур у сівозміні; ретельна очистка посівного матеріалу;отримання оптимальних норм, способів і строків посіву; застосування районованих сортів і гібридів; своєчасне знищення бур’янів; своєчасне і високоякісне збирання врожаю; згодовування тваринам лише оброблених зерновідходів; внесення на поля лише перепрілого гною; дотримання проти бур’янного карантину.
Знищувальні заходи: механічний спосіб, біологічний, хімічний. Рух повітря в атмосфері і воді в гідросфері, а також інші фізико-хімічні процеси приводять до того, що навіть при дотриманні правил обробки гербіциди розповсюджуються за межі планованих площ.
Обробіток грунту. Обробіток грунту - механічний вплив на нього робочими органами грунтообробних машин і знарядь, що забезпечують оптимальні умови для вирощування культур. При розпушенні змінюється загальна рихлість, збільшується пористість і аерація. Грунт обробляють плугами, фрезами, плоскорізами.
Розпушування покращує водо- і повітропроникність грунту, посилює мікробіологічну діяльність.
В результаті ущільнення руйнуються брили, більш тісно розміщуються грунтові агрегати, збільшується капілярна пористість, грунт швидше прогрівається. Передпосівне ущільнення сприяє рівномірному розподілу насіння по глибині, післяпосівне - кращому контакту його з грунтовими частинками, внаслідок чого насіння дає дружні, більш ранні сходи. Покращуються умови догляду за посівами, обробіток по боротьбі з бур’янами і збирання врожаю.
Створення органічних речовин. Перемішують грунт для рівномірного розподілу добрив, вапна, гіпсу. Прийом неприпустимий в ерозійно небезпечних і посушливих районах. Перемішують грунт оранкою, плугами без передплужників, фрезами та ін.
При перегортанні верхні і нижні шари грунту перемішуються у вертикальному напрямку. У ріллю зароблюють залишки рослин, добрива, вапно, гіпс, насіння бур’янів, збудників хвороб і шкідників с/г культур. У районах достатнього зволоження перегортання перешкоджає вимиванню елементів живлення у нижні шари.
В результаті вирівнювання зменшуються нерівності поверхні. В посушливих зонах прийом сприяє зменшенню випаровування і збереженню вологи в грунті. Для вирівнювання застосовують борони, скрепери, грейдери, вирівнювачі.
При гребнюванні на поверхні грунту роблять гребені. Прийом проводять, вирощуючи корене- і бульбоплоди на надмірно зволожених, особливо важких безструктурних грунтах, для відведенняводи і регулювання повітряного, теплового і живильного режимів.
Для усунення надмірної вологи, покращення режиму на поверхні грунту грядо створювачами роблять гряди.
Після основного обробітку на поверхні грунту нарізають борозни. Застосовують на важких за механічним складом грунтах для кращого всмоктування опадів і попередження водної ерозії.
У сільському господарстві в практику ввійшли такі технології, що передбачають мінімальний обробіток грунту: заміна оранки лущенням чи плоскорізним розпушуванням; зменшення глибини основного обробітку грунту; зменшення інтенсивності передпосівного обробітку; скорочення числа і глибини обробітків міжрядь для просапних культур і навіть відмова від них; поєднання технологічних операцій шляхом застосування комбінованих машин.
Ефект від поєднання технологічних операцій полягає в тому, що грунт менше ущільнюється і розпилюється; підвищується його стійкість до ерозії; оптимально використовується час; поєднуються агротехнічні прийоми для боротьби з втратами грунтової вологи; скорочується споживання паливно-мастильних матеріалів, техніки, коштів, значно заощаджується робоча сила.
Удобрення сільсько- господарських культур. Є два способи внесення добрив: поверхневий і місцевий. Удобрення поділяють на основне (допосівне), припосівне і післяпосівне (підкормки). Поверхневе внесення передбачає розкидання добрив на поверхні поля з наступною їх заробкою плугом чи культиватором в грунт. При локальному внесенні добрива розміщують в кореневищному шарі грунту.
Основне удобрення роблять до посіву з розрахунку 2/3-3/4 загальної дози. Воно забезпечує рослини елементами живлення протягом всього вегетаційного періоду і покращує фізико-хімічні властивості грунту. Припосівне удобрення забезпечує рослини елементами живлення в початкові фази розвитку. Вносять його під час посадки в рядки чи стрічками.
Післяпосівне удобрення. Легкозасвоювані добрива заробляють в період максимального споживання певного елементу живлення, щоб посилити живлення в критичні фази розвитку рослин і покращити якість с/г продукції.
Підвищені дози добрив, порушення
технології їх внесення несприятливо впливають на навколишнє середовище.
.3 Стан
і особливості розвитку рослинництва в Україні
В аграрному виробництві України є дві головні галузі - рослинництво і тваринництво і третя проміжна - кормовиробництво, яка у великих господарствах має свою специфіку, структуру, організаційно-економічні основи та ін. На рослинництво і кормовиробництво припадає близько 93 % орних земель в Україні, з них до 30 % відведено під кормові культури. У рослинництві 40 - 50 % становить побічна продукція - солома хлібів, стебла кукурудзи й сорго, жом, патока та інші, які через проміжну галузь - кормовиробництво використовуються у тваринництві. Тому гармонійне поєднання рослинництва, тваринництва, кормовиробництва - необхідна умова успішного функціонування всього аграрного комплексу країни.
Рослинництво в Україні, як уже зазначалося, все більше набуває рис біологічного, тобто такого, що ґрунтується на широкому використанні альтернативних - біологічних і пов'язаних з ними агротехнічних - методів вирощування сільськогосподарських культур з мінімальним застосуванням засобів хімізації в системі захисту рослин та з максимальним - біологічних джерел живлення рослин.
Ґрунтово-кліматичні умови України досить різноманітні по зонах Нечорноземної смуги (Полісся, його західна, центральна і східна частини, Лісостеп, Степ). Лісостеп і Степ поділяють на північну, центральну і південну частини (підзони). У зонах і підзонах різні ґрунтові покриви, кількість опадів і тепла, тривалість вегетаційного періоду, умови перезимівлі, що свідчить про необхідність враховувати екологічні та біологічні особливості сільськогосподарських культур при їх розміщенні в системі землекористування.
Розрахунки показують, що для забезпечення постійної врожайності зернових 60 - 80 ц/га на всій площі в Україні потрібно принаймні 600 - 700 мм опадів. У середньому випадає їх дві третини необхідної кількості, а стосовно Європи й Америки - в кращому разі половина. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК), як важливий показник умов зволоження, в Степу не перевищує 0,9 - 1, у Лісостепу становить близько одиниці і лише на Поліссі - понад одиницю. У зв'язку з цим площа ріллі в Україні, де можна вирощувати сталі врожаї, не перевищує 20 % загальної, тоді як у Європі і США - 70 - 80 %.
Разом з тим, незважаючи на наявні агрокліматичні ресурси і недостатнє матеріально-технічне забезпечення рослинництва, врожайність озимих та ярих хлібів у 90-х роках в Україні значно підвищилася. Наприклад, у 1993 р. вона сягала 40 ц/га на всій площі посіву, дещо нижчою була в 1994 р. у зв'язку з посухою. Попри несприятливі умови 1994 р. деякі області, в тому числі Черкаська, Київська, Вінницька, Хмельницька, отримали в середньому по 40 - 45 ц/га зернових. Багато господарств зібрали по 60 - 70 ц/га і більше озимої пшениці - основної зернової культури країни. Майже такими самим були врожаї ячменю. Слід зазначити, що в Україні на початку 90-х років різко підвищилася врожайність ярої пшениці. Причому врожайність навіть сортів ярої твердої пшениці, яка раніше не перевищувала 18 ц/га, завдяки досягненням селекції (Інститут зернового господарства УААН, Миронівський інститут пшениці ім. Ремесла, Одеський селекційно-генетичний інститут УААН, Інститут зернових культур ім. Юр'єва УААН та ін.) нині становить 36 - 40 ц/га і більше.
. ВПЛИВ ГАЛУЗІ РОСЛИННИЦТВА НА
НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩА
2.1
Характеристика впливу на навколишнє середовища
Жодна інша галузь суспільного виробництва не пов'язана так з використанням природних ресурсів <#"881679.files/image002.gif"> збільшується до 3,4 - 3,8, що погіршує ріст і розвиток рослин.
Культури сівозміни по-різному реагують на показники об'ємної маси ґрунту: витримують значне його ущільнення (соняшник, кукурудза, сорго, суданська трава), ростуть при деякому збільшенні щільності (цукровий і кормовий буряк, озимий і ярий ріпак, жито, пшениця, горох), потребують добре аерованих ґрунтів (картопля, топінамбур, люцерна). Однак усі культури позитивно реагують на поліпшення пухкості й аерації ґрунту.
Аерацію ґрунту поліпшують механічним обробітком (полицевою чи плоскорізною оранкою, розпушуванням), а також висівом культур з добре розвиненою кореневою системою, яка дренує ґрунт. Так, при розміщенні кукурудзи після люцерни немає потреби переорювати ґрунт. Восени люцернище обробляють гербіцидами або кілька разів дискують, після чого 2 - 3 роки вирощують кукурудзу без оранки.
Велике значення має вміст у ґрунті вуглекислоти (СО), від якої значною мірою залежить фотосинтез рослин. В результаті «дихання ґрунту» вуглекислота надходить з ґрунту в приземний шар повітря і засвоюється рослинами
Внесення добрив, зокрема
азотних, сприяє кращій мінералізації органічної речовини, що поліпшує
біологічну активність ґрунту. Є дані про те, що збільшення концентрації
вуглекислого газу в приземному шарі не лише активізує фотосинтез, а й значною
мірою компенсує зниження вологості ґрунту, яке періодично спостерігається під
час вегетації культур.
2.3 Екологічні особливості захисту рослин від шкідників
рослинництво польовий екологічний захист
Людина необережним втручанням в екосистему порушує її захисні функції. Забур'яненість посівів, ушкодження їх шкідниками та хворобами - це ніщо інше, як реакція природи з метою стабілізації становища, збереження динамічної рівноваги. Розвиваються небажані трофічні зв'язки, зокрема порушуються взаємозв'язки між продуцентами (зеленими вищими і нижчими автотрофними рослинами) і хемотрофними організмами (бактеріями, грибами, іншими мікотрофами), між рослинами - автотрофними продуцентами і рослинами-паразитами (вовчок, кускута).
Внаслідок необережного втручання в екосистему вельми пригнічуються також редуценти - організми деструктивного порядку, які перетворюють органічну речовину на мінеральні сполуки, - гриби, гриби-сапрофіти, корисні бактерії. При цьому зменшується кількість корисної макробіоти, зокрема земляних черв'яків, і, навпаки, поширюються небажані види ґрунтової мезобіоти - личинки різних шкідників. Останнє пояснюється тим, що різко зменшується кількість консументів - корисних ентомофагів, які в природі врівноважують кількість шкідників, тобто порушується динамічна рівновага між фітофагами й ентомофагами - шкідниками рослин і їх паразитами. У зв'язку з цим виникає необхідність штучно, враховуючи конкретні умови, створювати чи порушувати певні трофічні зв'язки в штучно створеній екосистемі поля й сівозміни загалом.