Зазвичай наявний і гедоністичний ряд, що репрезентується емоційно насиченою інформацією, відеорядом, сповненим атмосфери радісної зустрічі з дивом, бачимо обличчя багатьох людей, переповнені зали, театралізовані ефекти релігійної практики тощо. Усе це перевантажує інформаційне сприйняття, зменшує його критичність, тому і має впливове значення.
Риторика пастора харизматична. Ідіостилістична специфіка виявляється у наявності в мовленні вербалізаторів права бути ретранслятором Божественної волі та свідком екзистенційних візій: «Бог хочет, чтобы <...>», «Дьявол сегодня в шоке», «Бесы сегодня в шоке», «Демоны в ужасе» тощо. Такі твердження багатофункціональні. Зокрема, вони виконують й іміджеву функцію: міфологізу- ють образ проповідника, наділяючи його особливими здатностями.
Окрім того, прийом зламу стилістичної норми також латентно обслуговує конфесійну ідею про те, що і звичайна людина може отримати доступ до сакральної сфери. Вислови, наведені вище, сформовані антагоністичними лексиконами (сакральним і профанним), еклектичною стилістикою (конфесійний і розмовний стилі), включені у відповідні контексти і латентно обслуговують ідею унікальності конфесійної доктрини й створюють її позитивні оцінні конотації. Мовиться про майбутню євангелізацію людства як результат успішної діяльності членів конфесії. Водночас метафоричне втілення шокованих учасників бестіарію імпліцитно вербалізує переможну ходу цієї діяльності вже у сьогоденні, адже вищезазначену рефлексію спричинює саме масштаб успіху, в інтерпретації пастора, звичайно.
Практично єдиною формою передачі інформації виступають оцінні судження, але можливість перевірити їх об'єктивність щодо відповідності певним реаліям принципово відсутня. Зазвичай інформація, що не піддається верифікації, маркує комунікативну функцію фрази - латентно масштабувати фігуру мовця, імпліцитно об'єктивувати його місіонерську сутність, особливий статус медіатора Святого Духу та провісника майбутнього: «Верю, что Бог изменит Украину <...> Евангелие будет проповедоваться по топовым телеканалам. Язычество должно быть искоренено, и корни пустит Евангелие Исуса Христа»; «Бог велик, пробуждение придет в Украину, оно началось <...> », «Мы получаем учение, слово, благодаря котрому Дух Святой создает движение в нашей жизни <...>».
Отже, імпліцитно самопрезентація здійснюється через прийом апеляції до авторитету Бога та виявів божественності. При цьому на рівні експліцитної вербалізації, публічно відповідаючи на різноманітні звинувачення опонентів, мовець навпаки зменшує масштаб власної персони: «Я никто <...>».
Критика опонентів так само здійснюється через прийом апеляції до авторитету Бога. Вона доволі лояльна за формою вербалізації, але акцентує розрив критиків конфесії з Богом: «Сегодня стало ясно, это не секрет, кто заказывает эти передачи - религиозные лидеры. Когда верующий человек соединяется с неверными, чтобы воевать против Святого Духа, потому что я - никто»; «Божьи люди не будут жаловаться на другую церковь. Они могут делать разные передачи, но это Божья слава, что я сегодня проповедую», «Позор и стыд таким людям»; «Эти люди Божью славу уничижили». Пастор акцентує неактуальність потреби у самозахисті: «я их не боюсь, они мне все равно <...>». Пастор демонструє смиренне ставлення до випробувань долі: «Будет как с Исусом, Павлом, нужно быть готовым к разным подставам <...>» і пропонує чинити духовний спротив: «Мы должны не стоять, но молиться, изгонять бесов. И все мы одна сім'я <...>».
З прикладів видно, що раціональна аргументація відсутня, натомість спрацьовує прийом чорно-білої палітри. Він дає змогу на семантичному рівні кожну одиницю мовлення маркувати за принципом свій - чужий. У цьому протистоянні імпліцитно реалізується монополія на істину, спонукання до заглиблення у релігійну практику, заклик не боятися осуду суспільства, гуртуватися на засадах конфесійної єдності.
Ідіостилістика пастора насичена засобами експліцитної та імп- ліцитної діалогічності. Вона втілюється в частотності використання предикатів, які об'єктивують присутність реципієнта: «Послухайте <...>», «Знайте <...>», Запам'ятайте <...>», «Скажи <...>», «Якщо хочете дізнатися, йдіть до <...>», «Повірте <...>» тощо.
її маркерами є також полемічні включення, що нерідко відверто конфліктують із життєвими реаліями. Так, фраза «В нашей церкви нет ни политики, ни бизнеса!» денотативно порожня, бо не відповідає дійсності, але у проповіді вона виконує роль емоційного аргументу на користь ядрової семи в доктрині ДЦВ - пастор і його конфесія служать тільки духовному пробудженню України.
На рівні емоційної кореляції наведена фраза - це вербалі- зована форма праведного гніву пастора, відповідь на публічні звинувачення лідера ДЦВ у корисливій демонстрації лояльності до провладних структур та організації колективних молебнів за високих посадовців, а також на звинувачення у маніпуляціях з грошима. У такій текстовій репрезентації фактаж підміняється дезінформацією з виразною емотивною кореляцією і критичне сприйняття інформації блокується.
Частотними в ідіостилістиці пастора є також фрази, що на рівні змісту корелюють з інтенцією вірогідності, натомість на рівні інтонаційно-стилістичного та емоційного втілення є імперативними. Завдяки формі твердження вони наближаються до фактивної форми передачі інформації: «Бог хочет, чтобы Евангелие проповедовалось каждый день < . .> Это будет происходить по всем телеканалам», «Мы будем проповедовать каждый день и в каждый дом»; «Следующий колледж будет судьбоносным < . .> Неверующие придут, неверующие будут переживать на наших глазах < . .> и победа придет <...>».
Застосований прийом інформаційної подачі апелює до уяви адептів, а не їх життєвого досвіду. Інформація про майбутнє не піддається верифікації, вона обслуговує пасторську інтенцію експансії аудиторії, перспективного привласнення її ресурсного потенціалу. Висока концентрація прийомів вербального впливу (читання думок Бога, стверджувальний інтонаційний малюнок, повтори ключових слів, парцеляція, модальні оператори, універсалі затори тощо) у цій текстовій репрезентації фрейм вірогідної результативності у сприйнятті реципієнта дає змогу об'єктивувати сказане як реальність.
Попри те, що релігійні лідери багатьох конфесій різко засуджують діяльність ДЦВ і висувають численні звинувачення особисто В. Мунтяну, позицію ДЦВ в українському інформаційному просторі можна визначити як конфлікт низької інтенсивності, адже з боку владних структур належної уваги до них немає. Відомо, що перемогу в таких конфліктах неможливо отримати без сприятливої суспільної думки. Медійна діяльність ДЦВ враховує це і здійснюється з огляду на відомі правила успішної пропаганди [7].
ДЦВ, на відміну від практично всіх конфесій в Україні, активно просуває свою ідеологію сучасними мєдійними засобами. В Інтернет-джерелах поширюються аудіо- та відеопродук- ти, що пропагують конфесійні цінності ДЦВ. Онкодиспансери, госпіталі для військових, дитячі будинки-інтернати, переселенці із зони конфлікту тощо отримують у подарунок від конфесії телевізори для ретрансляції проповідей пастора і здійснення молитовних практик на зцілення.
У відеороликах з конфесійною інформацією повідомляється про роботу над інноваційними технологіями, що відкривають доступ до мобільних додатків вірян і створюють нові можливості для просування ідей конфесії. Така активність у галузі медіатехнологій є унікальною для українського релігійного дискурсу. Завдяки тому, що релігійний дискурс за своєю сутністю пропагандистський, є можливість реалістичного прогнозування процесів трансформації релігійної комунікації.
Мєдійний потенціал дає змогу швидко нарощувати аудиторію за рахунок тих, хто цікавиться релігійною проблематикою або просто багато часу проводить вдома перед телевізором, комп'ютером чи не розлучається з телефоном. Тому у конфесійних лідерів з'являються нові можливості для комунікації з людьми будь-якого віку, зокрема й молоддю, хворими людьми, загалом тими, хто перебуває у кризових станах або з різних причин переживає якісь драматичні події і тому має високий рівень навіюваності. Смартможливості конфесійної комунікації дають змогу дистанційного контролю за інформаційними потребами реципієнтів, розподілом уваги, моніторингу сфери приватних інтересів, зокрема й фінансів.
Пропорційно до нових можливостей комунікативної взаємодії посилюється і вплив лідера конфесії на адептів. Його постійна відео- та аудіоприсутність в житті адепта може безпроблемно маскуватися заохоченням до різних форм опііпе-спілкування з духовним учителем особисто, його довіреними особами чи членами релігійної спільноти. Стає підконтрольною вимога багаторазового прослуховування проповідей. Досяжною стає можливість проведення колективних молитовних практик у чатах, консультування перед прийняттям будь-яких самостійних рішень. З'являються нові можливості для гальмування спонтанності у почуттєвій, ментальній і по- вєдінковій рефлексії, популяризації й нав'язуванні асоціальних повєдінкових моделей, регламентованих конфесійними правилами емоційних реакцій. Це призводить до залежності від схвальної оцінки лідера чи його довірених осіб.
Водночас з'являються нові можливості моніторити суспільну думку щодо оцінок конфесії та у разі активізації критичних атак посилювати позитивні конотації, акцентуючи на благодійності. За таких умов релігійна практика, озброєна мєдійним арсеналом, перетворюється на масовану психологічно-пропагандистську кампанію. У випадку з прозелітними конфесіями, зокрема й ДЦВ, діяльність цих кампаній ініціюється закордонними штаб-квартирами. Це створює нові безпекові загрози.
Висновки та перспективи подальших досліджень
Аналіз проповідей В. Мунтяна дав змогу виявити, що специфіка комунікативної повєдінки лідера конфесії корелює з вербальною маніпуляцією. Використання медіаресурсів у просуванні цінностей ДЦВ дозволяє В. Мунтяну легітимно наповнювати український інформаційний простір у сегменті релігійного дискурсу патогенними інформаційними аудіо- та відеопродуктами. Прийоми латентного вербального впливу, виявлені в проповідях В.Мун- тяна, обслуговують маніпулятивну інтєнцію пастора, що декодується через бажання контролю над Фізичними, ментальними, емоціональними та фінансовими ресурсами адептів. Перспективи подальших досліджень полягають у глибшому з'ясуванні комунікативної специфіки конфесій-прозелітів та виробленні норм психоєкологічного спілкування у релігійній сфері.
Література
Мунтян В. Проповеди. URL: https//vk.com/muntyanvladimir; https://www.youtube.com/channel/UCd9Vmcu; https://vo.org.ua/ Телеканал «Возрождение».
Карасик В.И. Религиозный дискурс. Языковая личность: проблемы лингвокультурологии и функциональной семантики: сб. науч. тр. Волгоград: Перемена, і999. С. 5--і9.
Стернин И. А. Коммуникативное поведение и его описание. Теоретические и прикладные проблемы языкознания: избр. работы / ред. З.Д. Попова. Воронеж: Истоки, 2008. 596 с.
Мечковская Н.Б. Язык и религия: пособие для студентов гуманитарных вузов. М.: Агентство «Фаир», і998. 352 с.
Пуряєва Н.В. Словник церковно-обрядової термінології. Львів: Свічадо, 200і. і60 с.
Климентова О.В. Вербальна сугестія та емоції (на матеріалі українських молитов). К.: Карбон ЛТД, 20і2. 320 с.
Волковский Н. Л. История информационных войн: в 2 ч. Ч. 2. СПб.: ООО «Издательство «Полигон». 2003. 736 с.