Стратегії лідерської самопрезентації у релігійному прозелітному дискурсі
Климентова О. В., доктор філологічних наук, професор кафедри стилістики та мовної комунікації Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Анотація
Стаття присвячена вербальній специфіці сучасного українського прозелітного сегмента релігійного дискурсу, що вивчається на матеріалі медійної діяльності пастора Володимира Мунтяна, аналізуються стратегії лідерської самопрезентації у конфесійній статусно-рольовій комунікації, визначені основні механізми та одиниці інформаційного впливу у проповідях пастора та описані їх потенційні перлокутивні ефекти.
Ключові слова: прозелітний релігійний дискурс, соці- опрагматична модель, статусно-рольова комунікація, стратегія самопрезентації, маніпуляція. стратегія лідерський самопрезентація дискурс
Постановка проблеми. Аналіз українського медіапросто- ру дає змогу констатувати, що в Україні повноцінну присутність в інформаційному полі мають не традиційні церкви, а конфесії-прозеліти. З-поміж них найбільшу медійну активність виявляє Духовний Центр «Відродження» (далі ДЦВ) на чолі з пастором Володимиром Мунтяном [і].
із позицій усталених в Україні норм релігійного спілкування в лоні християнських конфесій діяльність ДЦВ щодо багатьох параметрів є інноваційною. її визначають якісна присутність в Іитериеті, регулярне оновлення відео- та аудіоматеріалів, власний сегмент у нових медіа, інтерес до суспільної проблематики, співпраця з представниками політичної еліти, тіньове фінансування, різиовекториа бізнесова активність, шоу-проекти, конфесійні просвітницькі проекти, піар-акції, публічна благодійність тощо. Маргінальна і малочисельиа конфесія в недалекому минулому останнім часом за рахунок активного використання потенціалу медіа нарощує електорат, розхитуючи парадигму традиційних християнських цінностей українців.
Конфесійну доктрину ДЦВ визначає еклектика різних релігійних ідей. Ці ідеї інтерпретуються особисто лідером конфесії. Його проповіді являють собою медійну ретрансляцію експансивних адресатних програм, спрямованих на забезпечення електоральної масовості. Медійиа активність ДЦВ протистоїть консервативності норм релігійної комунікації традиційних конфесій і живить процеси духовної дезорієнтації людей. Асиметрія інформаційних потоків хаотизує релігійну комунікацію і розширює можливості для маніпулювання свідомістю реципієнтів. Тому існує соціальна потреба з'ясування лінгвістичної аспектології інформаційних впливів, які практикує ДЦВ. Це зумовлює актуальність наукового вивчення мовленнєвих імплі- катур медіатраисляцій ДЦВ і дає змогу більш повно об'єктивувати реалії сучасного релігійного дискурсу в Україні.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням релігійного дискурсу займаються вітчизняні й зарубіжні науковці (С.С. Авериицев, В.В. Жайворонок, В.І. Карасик, Н.Б. Мечков- ська, М. Скаб тощо).
Мета статті - проаналізувати місіонерські проповіді В. Мунтяна з позицій лінгвістики впливу.
Для досягнєння мети необхідно виконати такі завдання:
в межах соціопрагматичної моделі В.І. Карасика [2] з'ясувати специфіку комунікативної поведінки В. Мунтяна;
проаналізувати комунікативні стратегії [3], до яких вдається конфесійний лідер у спілкуванні з адептами;
дослідити риторичний інструментарій В. Мунтяна.
Виклад основного матеріалу. Релігійна комунікація - це
сфера обміну сакральною інформацією, ірраціональними знаннями та універсальними смислами, що віками транслюються в історично вироблених семіотичних формах: символ, ритуал, сакральний текст тощо.
Стосовно текстів релігійної тематики дослідники вказують на особливе місце проповідей. Так, Н.Б. Мечковська визначає проповідь як «фундаментальний, первинний жанр релігійної комунікації», акцентуючи, що «релігія як міжосоБистісний комунікативний процес починається саме з проповіді вчення людям» [4, с. 205]. У свою чергу, «Словник церковно-обрядової термінології» Н.В. Пуряєвої дає таку дефініцію: «проповідь - це промова священнослужителя на богослужінні або після його закінчення з метою пояснення прочитаних уривків зі священних книг, змісту й значення церковного свята, що відзначається, а також із метою наставлення вірних згідно з істинами християнської віри» [5, с. 109].
При цьому, в традиційних підходах змістові характеристики проповіді залишаються незмінними - вони формуються вимогами канону. Так само й емоції, які має викликати текст, подібно до його змістових констант, зазвичай умотивовуються традицією [6]. Натомість у прозелітних церквах ємоційно-оцінні конотації тексту є суб'єктивними і динамічними. Зазвичай емоційно наснажена конфесійна інформація латентно обтяжується впливовою дією на реципієнта. Аналіз цих конотацій, наявних у моральних імперативах проповідей чи ритуальних актах, дає змогу з'ясувати ціннісну парадигму як лідера угруповання, так і спільноти в цілому, дослідити норми статусно-рольової комунікації між членами конфесії.
У сектантських осередках люди об'єднуються не навколо релігійних цінностей, а навколо конкретної людини. іх тримає авторитет духовного вчителя й осоБистісні зв'язки з іншими членами групи. Тому в статусно-рольовій комунікації ключове значення має фігура лідера (його місце в соціальній ієрархії, освіта, посада, сімейний статус, обсяг повноважень тощо). У рамках лінгвістичного дослідження завжди є потреба у портретуванні лідера конфесії насамперед через осмислення типових зразків його комунікативної поведінки, що віддзеркалює взаємодію зі світоглядними принципами людей. У такому підході відбувається поєднання об'єктивного й суб'єктивного, соціальної та індивідуальної прагматики.
Пастор В. Мунтян у своїх проповідях значну увагу приділяє розбудові власного іміджу, в якому поважне місце виділяється самопрезентаційним текстам. Пастор позиціонує себе як людину, що має помазання, відкриту для входження Святого Духу. За його твердженням, він регулярно отримує відповіді на свої молитви, чує голос Бога і смиренно підкоряється його наказам, є медіатором між світом людєй і Богом, з Божої волі дає людям зцілення, навчає, проповідує євангелізує, бо обтяжений місією провісника нової ери у сьогоденні. Усе це створює ореол унікальності В. Мунтяна, екзистенційно доповнює його сценічну харизму шоумена.
В. Мунтян, на відміну від, скажімо, Сандея Аделаджи - не менш одіозного проповідника-сектанта, не має фахової освіти, яка б підготувала його до роботи зі словом, сакральним текстом, аудиторією тощо. За визнанням самого В. Мунтяна, його проповідницький хист - дар Божий. Він, людина з кримінальним минулим, почав проповідувати, щоб явити людям Божу славу: «<..>это Божья слава, что я сегодня проповедую». Ті релігійні діячі, стверджує пастор, які викривають його, звинувачують у вчинках, далеких від святості, насправді воюють проти Святого Духу, бо сам пастор - ніхто. Ці слова пастор В. Мунтян повторює у багатьох проповідях.
На аналітичному рівні такий тип самопрезентації ідентифікується через прийом апеляції до авторитету Бога. Він часто використовується у текстах з інтенцією впливу з метою зрощення маловпливової інформації з авторитетною інформацією - такою, що викликає довіру, а тому легко сприймається, запам'ятовується, не викликає бажання перевірити її.
У наведеному прикладі, коли профанний суб'єкт (людина) підміняється сакральним суб'єктом дії (Бог, Святий Дух) і претензії до якого є безглуздими, негативна оцінка вчинків людини повністю нівелюється, стає ірраціональною. Результатом використання згаданого прийому є послаблення інтенсивності критичного мислення реципієнта.
З іншого боку, В. Мунтян не соромиться говорити про свої гріхи молодості, вважає себе успішним бізнесменом, демонструє різноманітні вміння заробляти гроші, працювати з ранку до ночі. Окрім того, він люблячий чоловік і батько. істинність цих розповідей не піддається перевірці. Водночас, в аспекті сприйняття, вони насичені прийомами вербального впливу, що латентно формують довіру до повідомлень пастора.
Наприклад, розповідь про початок пасторського служіння сповнена деталями, що розподіляються одразу за кількома каналами отримання сенсорної інформації реципієнтом: візуальному, смаковому, кінестетичному. В. Мунтян згадує, як він і члени його команди їхали на нічний гуртовий ринок, відбирали найкращі продукти, вдень їх перепродавали вже за вищими цінами і на зароблені гроші готували їжу («каша», «картошечка») для «бомжей», самі ж доїдали те, що залишалося («доедали после бомжей»), «бомжей лечили» тощо.
Денотативність цієї інформації визначити неможливо. Попри це, деталі, емоційні конотації (картошечка), виклад,струк- турований щодо послідовності дій і часу, інтонаційний малюнок - усе латентно формує відчуття істинності повідомлення. На рівні імплікатур це пасторське одкровення декодується таким чином: «Ми були бідні, але займалися доброчинністю. Робіть як ми - і будете багатими». Причиново-наслідкова структура цього спонукання є паралогічною. Семантика суб'єктивна, але це не заважає цій імплікатурі чинити вплив на реципієнта, латентно формуючи його уявлення про фінансово успішні життєві стратегії. Валідність цього спонукання забезпечується системною багаторазовою присутністю в текстах проповідей лідера ДЦВ.
Відповідаючи на запитання про джерела своїх статків, прибутки та витрати ДЦВ, грошовий експорт великих сум у закордонні місії, В. Мунтян послідовно репродукує тезу про важливість жертвувати і займатися благочинною діяльністю, бо тільки тоді прийде здоров'я, багатство і щастя.
Розглянуті вище стратегії самопрезентації латентно скеровані на такий тип регуляції відносин з адептами, за якого лідер групи - приклад для наслідування. Це підтримує його особливий статус як авторитетної особи, кожне слово й судження якої має особливу вагу, сприймається з довірою.
Стосовно форми подання інформації зазначимо, що пастор зазвичай вдається до комплексу комунікативних прийомів, якими забезпечується динамічна взаємодія роз'яснювальних, стверджувальних й спонукальних стратегій у спілкуванні. Водночас за всього різноманіття питань, які розглядаються у пасторських проповідях, набір імплікатур залишається той самий, з-поміж них найважливішою є «роби, як я!».
Так, пасторські візії майбутнього закорінені в ідею тотальної євангелізації, що невдовзі настане («Четвертое измерение»), і реалістичності прямих контактів з Богом стосовно проблемних аспектів життя. Як інструмент реалізації комунікативних намірів, спрямованих на об'єктивацію цих візій, активно використовуються засоби вербального впливу, зокрема парцельовані речення: «Мы что-то делаем для инвалидов, для стариков, для детей <...>» ; «Я сам жертвую < . .> Люди в благодарность приходят, люди хотят отблагодарить меня, люди хотят быть частью истины. Люди счастливы. Они знают <..>»; ключові слова (напр.: «бизнесмены», «жертвуют»). Багаторазово повторюються емотивно корельовані латентні спонукання: «Пастор пример в жертвовании. Я хочу больше жертвовать <..> Мы нормально к этому относимся. Это никого не удивляет <..>».
Як і у прикладах, що вже згадувалися, в наведених фразах статус інформації формується апеляцією до власного досвіду. Вона наявна і в інших засобах вербального впливу: парафразах «Каждая копейка идет на евангелизацию»; риторичні запитання «Почему люди сегодня жертвуют в Духовный Центр «Возрождение»? Всех шокирует, почему?», модальних операторах, латентних імперативах: «Сегодня нужно каждому человеку < . .> от семьи отрезать и накормить голодного. И я верю, что таких людей будет все больше. Это приносит счастье».
Звернімо увагу, що емоційне ставлення до інформації зазвичай формується шляхом залучення в текст ємотивів. У релігійному тексті ємотиви об'єктивують морально-етичні акценти, регламентовані конфесією, і виконують функцію маркування добра і зла, слугують дороговказами для адепта.
У наведеному вище прикладі присутність емотиву щастя є глибоко вмотивованою пасторською інтенцією впливу на аудиторію. У пошуках щастя людство у процесі духовної еволюції накопичило величезний досвід, але універсальної формули так і не винайшло. Пошуки щастя залишаються однією з базових проблем, яку намагається вирішити кожна людина незалежно від статі, віку, національності, освіти тощо. З численного лексикону меліоративної лексики семантичне поле цього вербалізатора людських прагнень є наймасштабнішим, бо воно відкрите для нових сєм. Це наділяє концепт щастя та інші меліоративні вербальні одиниці потужною впливовою дією.
Імплікатура «Жертвуйте на потреби церкви і будете щасливими», наявна у вищенаведених уривках проповіді, спрямована на руйнування численних ментальних стереотипів щодо пошуків людського щастя. Паралогічна побудова цього спонукального твердження з волюнтативною підміною причиново-наслідкових зв'язків вказує на його маніпулятивний характер. Інтенсифікація позитиву в тєкстовій репрезентації забезпечує сприйняття інформації на основі емотивної кореляції, що належить до дієвих прийомів латентної вербальної дії.
Медійним проповідям В.Мунтяна передують експресивні анонси, сповнені провокативних прийомів збудження уваги глядачів, частотне вживання особових займенників та універсалізаторів (ми, всі ми, наш, кожен із нас тощо) імпліцитно об'єктивує солідаризацію з аудиторією; оцінні конотації схвального характеру кожного слова і вчинку пастора у дикторських коментарях не залишають місця для спонтанної рефлексії; значна увага приділяється одягу, міміці, жестам не тільки самого пастора, а й зовнішньому вигляду дикторів, що його репрезентують. Усе гарне, продумане, випромінює позитив. Картинка зазвичай показує й предмети з блискучими мерехтливими поверхнями, композиційно розпорошені деталі декору, проповідь супроводжується музикою.