ПВНЗ МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ
КАФЕДРА ПРАВА
РЕФЕРАТ
З дисципліни: «Кримінологія »
На тему : «ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ,
ЩО ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН НА РЕЛІГІЙНОМУ ҐРУНТІ,
В КРИМІНОЛОГІЇ ТА ЮРИДИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ »
(наукова стаття )
Виконала: студентка групи П-81
Денисова Т.
Перевірив: доц. Карпова Н.Ю.
Київ 2020
Т.Є. Леоненко кандидат юридичних наук, доцент Класичний приватний університет, опублікував статтю у віснику № 1-2 (14-15) 2014 рік на тему «ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ, ЩО ВЧИНИЛА ЗЛОЧИН НА РЕЛІГІЙНОМУ ҐРУНТІ, В КРИМІНОЛОГІЇ ТА ЮРИДИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ» автор взяв за мету розкрити поняття особи злочинця, що вчинила злочин на релігійному ґрунті, проаналізовати положення щодо визначення людської особистості та її взаємозв’язку з поняттями “особа злочинця” та “суб’єкт злочину”.
зробивши аналіз певних досліджень автор визначив, що Визначення поняття “особа злочинця” значною мірою залежить від його співвідношення з такими категоріями, як “особистість людини” і “суб’єкт злочину”. Деякі фахівці вважають, що немає ніякої практичної цінності (а може, і теоретичної можливості) у визначенні загального поняття особи злочинця. Відповідно до зазначеної позиції, усіх осіб, які вчинили злочин, об’єднує єдина ознака – порушення кримінального закону. А для цього достатньо традиційного й дуже точного за своїм змістом поняття “суб’єкт злочину”. Безумовно, ця позиція має свої переваги: обмеживши таким чином поняття особи злочинця, ми чітко фіксуємо обсяг поняття. Автор вважає, що в розгляді цього питання слід спиратися на співвідношення кримінально-правового поняття злочину та кримінологічного поняття злочинної поведінки. Обидва визначення характеризують одне й те саме явище. Проте, очевидно, що вони якісно й кількісно різняться. Поняття злочину як суспільно небезпечного й винного діяння використовують для визначення підстав кримінальної відповідальності, поняття злочинної поведінки – для вивчення\\ причин і механізму злочинів. Відповідно, “якщо розрізняються поняття “злочин” і “злочинна поведінка”, то слід визнати й відмінність понять “суб’єкт злочину” та “суб’єкт злочинної поведінки” (особа злочинця)”.
Проте, незважаючи на зазначені відмінності, ці категорії тісно взаємопов’язані, оскільки про особу злочинця можна говорити лише стосовно фізичної, осудної особи, яка досягла певного віку, тобто того, хто за законом може бути суб’єктом злочину. Ця обставина дає нам змогу зробити висновок, що поняття особи злочинця певною мірою умовне й формальне, оскільки формальний і умовний сам кримінальний закон, який визначає злочинність і караність діянь, а отже, і коло осіб, що підпадають під поняття “суб’єкт злочину”. Іншими словами, поняття “особа злочинця, яка вчинила злочин на релігійному ґрунті”, слід розглядати в просторовому й часовому контексті відповідного кримінального закону
Проаналізувавши ряд визначень, та наукових праць вчених автор встановив, що термін “особа злочинця” – науковий факт, інтервал існування цієї категорії та необхідність її розгляду в
просторовому й часовому контексті відповідного кримінального закону, неминуче стикається з необхідністю визначити зміст поняття “особа злочинця” у кримінології та юридичній психології.
Думки фахівців, із цього приводу автор статті умовно поділив на три групи:
1. Більшість авторитетних учених уникає визначення поняття особи злочинця, обмежуючись аналізом лише деяких особистісних характеристик, властивих злочинцям.
Ця обставина ще раз свідчить про складність зазначеної проблеми.
2. Особу злочинця можна розглядати як сукупність біопсихосоціальних рис індивіда, який вчинив злочин.
Водночас зазначений підхід видається не зовсім правильним, оскільки кримінологічне вивчення злочинця не може бути вичерпним дослідженням усієї складної комплексної проблеми людини. “Особистість для кримінолога цікава… лише тією мірою, якою її властивості зумовлюють вчинення злочину”.
Психологічні чинники, що впливають на формування особистості сучасного злочинця, належать до найбільш цікавих і важливих тем у соціальній антропології, соціології, кримінології та юридичній психології. Під психологією особи злочинця розуміють сукупність соціально негативних, типологічних якостей індивіда, що зумовили вчинення ним злочинного діяння певного типу та виду. У таких злочинців збочене ставлення до певного аспекту соціальної дійсності.
3. Соціальний підхід. Ця характеристика є традиційною для радянської кримінології. Наприклад, А.Б. Сахаров вважав, що особа злочинця є не що інше, як “певна сукупність усіх тих соціально значущих ознак, властивостей, зв’язків і обставин, які в поєднанні з іншими умовами та обставинами впливають на вчинення злочину” .
На думку автора статті, для більш правильного розуміння проблеми комплексного вивчення особи злочинця доцільно провести аналогію між досліджуваним питанням і вченням про склад злочину. Як і особистість злочинця, склад злочину інтегрує суб’єктивні й об’єктивні ознаки. Склад злочину існує в єдності ознак, які його характеризують. У свою чергу, кожна з ознак складу також пов’язана з іншими і не існує сама по собі, тобто поза зв’язком з ними й поза складом злочину загалом. Таким чином, особистість злочинця, що вчинила злочин на релігійному ґрунті, також слід розглядати в єдності психологічних, соціальних, фізіологічних, спадкових і будь-яких інших ознак, які відображають її сутність.
Зауважимо, що розгляд окремо компонентів, які утворюють таку особистість, є лише першим рівнем її дослідження.
Кримінологічне вивчення особи злочинця, яка вчинила злочин на релігійному ґрунті, поділяється на три рівні залежно від обсягу та змісту відповідних компонентів цієї проблеми.
Перший рівень – розробка концепції, системи гіпотез і програми вивчення на рівні загального поняття особистості злочинця; виявлення чітко доведених типових рис (особливостей) особистості злочинця на рівні загального поняття; розробка на цій основі пропозицій щодо вдосконалення загальновиховної системи, профілактики, заходів правового впливу на правопорушників; розробка методики збирання та аналізу узагальнених даних про особи злочинців для потреб практичної діяльності правоохоронних та інших органів.
Другий рівень охоплює аналогічні розробки за контингентами (класифікаціями) осіб, які вчиняють злочини, в тому числі за статтю та віком, регіоном, місцем проживання й показником міграції, родом занять, змістом і мотивацією злочинних дій.
Третій рівень – розробка концепції індивідуального вивчення особи злочинця в практиці правоохоронної діяльності; розробка на цій основі комплексу типових методик індивідуального вивчення особистості злочинця для органів досудового розслідування, суду, органів, які виконують кримінальне покарання або замінюють його міру, органів, що здійснюють реадаптацію осіб, достроково звільнених від відбування покарання.
Найцікавіше в даній статті, на мою думку, це наступне що виклав автор Розкриття психології особи злочинця як суб’єкта антигромадської поведінки потребує комплексного підходу до вивчення її психологічних властивостей. Цей підхід повинен спиратися на науково обґрунтовані висновки про те, які психологічні властивості особистості, яку роль вони відіграють у породженні злочинної поведінки, тобто необхідно розробити модель психологічної структури особистості злочинця, що виражає суть криміногенної особистості.
До психологічної структури особи злочинця, що вчинила злочин на релігійному ґрунті, можна зарахувати: властивості мотиваційної сфери (потреби, інтереси, стійкі мотиви тощо); властивості цінніснонормативної сфери (погляди, переконання, ціннісні орієнтації, установки, позиції особистості тощо); інтелектуальні властивості (рівень розумового розвитку, особливості мислення тощо); властивості, що відображають досвід, значущий у злочинній поведінці (знання, вміння, навички, здібності); емоційні, вольові властивості, темперамент.
Якщо подивитися на психологічну структуру особи злочинця, що вчинила злочин з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, з погляду виконуваних нею функцій у породженні злочинної поведінки, то вона повинна включати властивості, що зумовлюють:
– криміногенно значуще сприйняття тих чи інших соціальних умов і ситуацій;
– мотивацію до злочинної поведінки;
– прийнятність злочинної мети, яка як така визначається кримінальним способом реалізації мотивів;
– можливість реалізації злочинного способу, тобто досягнення злочинної мети
Адекватне вивчення особистості злочинця неможливе без дослідження проблеми способу життя злочинців, який багато в чому визначає основні риси особистості, а значить, і злочинну поведінку.
Автор зазначив, що зв’язок способу життя злочинця і його особистісних особливостей має двосторонній характер; іншими словами, основні риси особистості не тільки зазнають впливу, а й самі певною мірою впливають на спосіб життя особи. На сьогодні в кримінологічної науці особистість злочинця, її діяльність, поведінку та спілкування вивчають швидше окремо, ніж взаємопов’язано
З усього вищевикладеного та усіх досліджень, які зробив автор він дійшов до висновку, що особа злочинця характеризує кінцевий продукт – самого злочинця – як єдину систему властивостей, які включені до складу злочину й утворюють сукупність ознак, що характеризують суб’єкта злочину (осудність, досягнення певного віку та ознаки спеціального суб’єкта злочину) або виходять за межі складу злочину і слугують для індивідуалізації кримінального покарання або звільнення від нього, тобто утворюють поняття особи злочинця. Я згодна з висновками автора.
Використана література
1. Хьелл Л. Теории личности. Основные положения, исследование и применение / Д. Хьелл, Д. Зиглер. – СПб. : Питер, 1998. – 608 с. – (Серия: Мастера психологии).
2. Райгородский Д.Я. Психология личности : хрестоматия / Д.Я. Райгородский. – Самара : БАХРАХ, 2006. – Т. 1. – 1056 c.
3. Психология : словарь / под ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. – М. : Политиздат, 1990. – 494 с.