Депресивний стан вітру, завдяки якому увиразнюється наростання мотиву туги, розлитий у самій природі:
Журиться Вітер, по берегу ходе;
Думонька муку за мукою плоде.
Гляне на місяць, гляне на ніч,
- Сльози гарячі ллються рясніш.
Верби гілками журно хитають,
Листя віщує, листя сичить [6, с. 187].
У поемі «Щороку» Олександр Олесь надає розповіді суб'єктивного, навіть автобіографічного звучання:
Біг я колись в простори,
Вибігав на сизі гори
І сміявся над любов'ю
Часом слізьми, часом кров'ю
Більше думав я не в'януть,-
Із-зі хмар на все поглянуть,
Остудить журбу пекучу...
Ледве я не кинувсь в кручу [6, с. 191-192].
Безповоротна втрата щастя викликає у вітру почуття помсти, що дозволяє йому здійснювати вічний пошук свого кохання, перетворюючись в інші типи існування: «озвірілого тигра», «крилатого огня», «сокола з неба», «пташку», «прохожого», «в чорні хмари», «морські хвилі» та звертаючись до потойбічних сил в надії на допомогу, представницею яких стає «чорна циганка» в символічному образі «ночі-ворожки»:
Ноче - ворожка, поворожи -
Де моя люба - правду скажи.
Де моя люба, - щастя і мука,
Янгол небесний, люта гадюка [6, с. 187].
Наявність відкритого простору, що ототожнюється в Олександра Олеся - зі «самотнім степом», який чорніє, «наче крук», лише поглиблює відчуття болю: Плаче Вітер, туже, бідний, / Та ховає мріє [6, с. 193].
У творі Олександра Олеся позначена трьома крапками незакінчена думка («отруєний вкрай», «задушить Весну хотів», «останні слова») та епітети з мінорним відтінком («хмари холодні», «пориви марні», «смертні жнива», «сірі ночі», «сірі гранітні руїни») символізують про душевний неспокій, що визиває лише жалість та співчуття. Образ вітру в українського лірика, постає жорстоким та міцним, у порівнянні з вразливою природою:
Вітер носиться, літає,
Топче луки і поля,
Жовті трави пригинає,
Лист зриває із гілля.
То скирти, стоги розносе,
То у сурми загуде,
То в безсиллі заголоси
І до лану припаде [6, с. 192].
Цвинтарні звуки в поемі «Щороку» відіграють символічну роль, створюючи картину відліку часу, що свідчить про наближення очікуваної смерті. У Олександра Олеся вітер прагне вічного забуття лише після того, як він, втомлений блуканнями і нескорений долею, знайде свою «єдину любов»:
Вдень і вночі я усюди літатиму,
Доки без сил не впаду,
Всюди питатиму, всюди шукатиму,
Доки тебе не знайду.
А розшукаю - тільки спитаю,
Здалеку гляну в небо очей
І понесу я муку безкраю
В чорні безодні вічних ночей [6, с. 188].
Вітер не сподівається на взаємне кохання з весною, але її пошук надає йому сили, від якої немає вороття:
Ганебно для мене на крок від мети пустелю жалю повертати [6, с. 194].
Для досягнення інтонаційної виразності поеми «Щороку» Олександра Олеся, що ґрунтується на основі поетики пісенного фольклору, властиве вживання народнопоетичних звертань: «сестроньки-подруги», «ненько моя», «веснонько», «дівчино», «раю мій», «сонце», «ноче-ворожко». Напр.:
«Місяцю, місяцю,
Князеньку ночі
Зглянься на мене!» [6, с. 175],
«Сонце! Козаче мій!
Знаю, знаю я тебе!» [6, с. 173].
Використання апозитивних форм («веснонько-матінко», «веснонько-сестронько», «відьма-зима», «парубок-сокіл», «мій друже крилатий»), синонімічних зближень («хвилини-години», «голос-крик», «вихор-буря», «блискавки-очі», «скирти- ожереди», «звірі-вороги», «снігами-думками», «кров'ю-лавою»), семантико- дериваційних оказіоналізмів з негативним відтінком («отрутонька», «думонька») та антонімічних зрощень («сміх-сльози», «вдень-вночі», «щастя-муки») сприяють поглибленню емоційного забарвлення Олесевого поетичного мовлення. У поемі «Щороку» фольклорний відтінок та експресія ліризму створюють народнопісенні повтори («Снігу, ой снігу якого!»), анафори («Свитку свою розіслав по дорозі, / Свитку свою з найбілішої вовни, / Свитку свою не надівану й разу») [6, с. 167], («Вічність шукав я тебе. / Вічність даремно до зір приглядався, / Вічність журивсь по тобі!») [6, с. 173], дієслівні форми - повтори з функцією нагнітання («Ось вони стеляться, стеляться, стеляться») [6, с. 168], («Ллється і ллється, / Плеще і плеще») [6, с. 183], епіфори («Снігом прибиті ми, / Кригою скуті ми») [6, с. 171], епанафори («Розсипає срібний сміх, / Сміх сльозами поливає») [6, с. 170], фразеологічні словосполучення («гай зелений», «ясне око», «зоре ясна», «весна чарівна», «красна весна», «красні уста»), тавтологічні повтори («І на зітхання зітхнула природа») [6, с. 172], («Грають, дзвонять цілий день, / Дзвоном радісних пісень» [6, с. 174], («І струшував срібло із себе. / Падало срібло, / Лилося на землю / І сріблило мрії землі») [6, с. 175], «Квітне квіткою в садках») [6, с. 182] та вигуки («О», «Ой», «Ого-ого», «Го-го»).
Експресивну динаміку твору митець створює за допомогою сугестивності, навіювання певних думок та настроїв. Музичність, що виявляється своєрідним способом вираження поетичного світовідчуття допомагає автору створити асоціативно-звукову картину поеми.
Олександр Олесь, окрім неповторної ритмомелодійності, яка відбиває яскравий емоційний та експресивний тон твору, змальовує страждання й поривання митця, який прагне наблизитися до таємничої душі Весни- України, що для нього залишається «глибокою загадкою» (Л. Білецький).
Творче засвоєння духовних надбань інонаціональних літератур засвідчило прагнення українського митця цілком модерним європейським способом зобразити прямування стежиною Вічної краси, Правди та Волі. Імпресіоністичне сприйняття краси природи, її чистоти збуджувало загадкові внутрішні струни людського серця лірика, що начеб закликав поринути у мрійливу казку «того далекого блакитного неба», де душа мала б звільнитися від пут меркантильного міщанського світу.
Література
1. Бальмонт К. Избранное: Стихотворения. Переводы. Статьи / К. Бальмонт; сост., вступ. ст., ком. Д.Г. Макогоненко. - М.: Правда, 1990. - 606 с.
2. Бодлер Ш. Поезії / Шарль Бодлер; [пер. з франц. Д. Павличко, М. Москаленко]; ред.-упоряд. М. Москаленко; авт. вступ. слова Д. Павличко; авт. післям. Д. Павличко. - К.: Дніпро, 1999. - 272 с.
3. Грушевський М. Поезія Олеся / Михайло Грушевський // Українське слово: хрестоматія укр. літ-ри та літ. критики XX ст.: у 3 кн. / [упоряд. В. Яременко, Є. Федоренко]. - К.: Рось, 1994. - Кн. 1. - С. 257-265.
4. Олесь О. Твори: в 2 т. / Олександр Олесь; [упоряд., авт. передм. та приміт. Р. Радишевський]. - К.: Дніпро, 1990. - Т. 1: Поетичні твори. Лірика. Поза збірками. З неопублікованого. Сатира. - 1990. - 958, [2] с.
5. Рембо А. Поэтические произведения в стихах и прозе / Артюр Рембо; [сб. на франц. яз. с парал. рус. текстом / предисл. Л. Андреев]. - М.: Радуга, 1988. - 544 с.
6. Шумило М. Злотна нитка співця / Микита Шумило // Силуети: Ст., спогади, щоденник. записи / [упоряд. Н. Шумило]. - К.: Рад. письменник, 1990. - С. 91-116.
7. Staff L. Poezje zebrine: w 2 t. / Leopold Staff. - Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1967. - T 2. - 1033 s.
8. Tetmajer K. Poezje / Kazimierz Przerwa-Tetmajer. - Warszawa: Czytelnik, 1980. - 1105 s.
References
1. Balmont K. Yzbrannoe: Stykhotvorenyia. Perevod. Staty / Konstantyn Balmont; sost., vstup. st., kom. D. Makohonenko. - M.: Pravda, 1990. - 606 s.
2. Bodler Sh. Poezii / Sharl Bodler; [per. z frants. D. Pavlychko, M. Moskalenko]; red.-uporiad. M. Moskalenko; avt. vstup. slova D. Pavlychko; avt. pisliam. D. Pavlychko. - K.: Dnipro, 1999. - 272 s.
3. Hrushevskyi M. Poeziia Olesia / Mykhailo Hrushevskyi // Ukrainske slovo: khrestomatiia ukr. lit-ry ta lit. krytyky XX st.: u 3 kn. / [uporiad. V. Yaremenko, I. Fedorenko]. - K.: Ros, 1994. - Kn. 1. - S. 257-265.
4. Oles O. Tvory: v 2 t. / Oleksandr Oles; [uporiad., avt. peredm. ta prymit. R. Radyshevskyi]. - K.: Dnipro, 1990. - T. 1: Poetychni tvory. Liryka. Poza zbirkamy. Z neopublikovanoho. Satyra. - 1990. - 958, [2] s.
5. Rembo A. Poetycheskye proyzvedenyia v stykhakh y proze / Artiur Rembo; [sb. na frants. yaz. s paral. rus. tekstom / predysl. L. Andreev]. - M.: Raduha, 1988. - 544 s.
6. Shumylo M. Zlotna nytka spivtsia / Mykyta Shumylo // Syluety: St., spohady, shchodennyk. zapysy / [uporiad. N. Shumylo]. - K.: Rad. pysmennyk, 1990. - S. 91-116.
7. Staff L. Poezje zebrine: w 2 t. / Leopold Staff. - Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1967. - T. 2. - 1033 s.
8. Tetmajer K. Poezje / Kazimierz Przerwa-Tetmajer. - Warszawa: Czytelnik, 1980. - 1105 s.