Статья: Семиотика жеста: перформативный концептуализм

Внимание! Если размещение файла нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам

Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого

Семиотика жеста: перформативный концептуализм

Мелякова Юлия Васильевна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии

Коваленко Инна Игоревна, кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры философии

Харьков, Украина

Исследование представляет собой анализ популярных акционистских практик и дальнейшее выстраивание онтологии чистого действия. Апробацией техники динамизма и принципа действия выступает перформанс. Осуществляется проблематизация перформанса в качестве концептуальной модели функционирования индивида в полионтичной реальности. В исследовании происходит обращение к арт-опыту телесных актов субъекта как демонстрации им своей антропологической подлинности, социальной значимости, правовой полноценности, гносеологической активности и политической воли.

Ключевые слова: перформативность, перформанс, агент, искусство действия, тело, акционизм, инсталляция.

Мелякова Юлія Василівна, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків, Україна

Коваленко Інна Ігорівна, кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри філософії, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, м. Харків, Україна

СЕМІОТИКА ЖЕСТУ: ПЕРФОРМАТИВНИЙ КОНЦЕПТУАЛІЗМ

Постановка проблеми. У статті ставиться проблема розуміння і застосування перформансу як концептуальної моделі функціонування людини у сучасній багатошаровій реальності. В дослідженні представлено аналіз популярних акціоністських практик і подальший розвиток онтології чистої дії. Перформанс виступає апробацією техніки динамізму й принципу дії у соціальній, цифровій і художній практиці.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Затвердження принципу динамізму і активності в сучасному культурному просторі пояснює популярність перформа- тивноїтематики в паралельному науково-філософському дискурсі. При цьому основна маса робіт про перформанс належить до сфери теорії і методології мистецтва. Це роботи таких авторів, як Г. Ельшевская, Е. Крилова, Е. Андрєєва, Я. Костінкова, Д. Філіппова, Андрій та Ярослава Артеменко, О. Петровська, С. Левітт, Х. Доней і Дж. Шеррі, А. Екерслей і К. Дафф тощо.

Г. Рейнгольд, М. Куеллар-Морено, Х. Антоніо Кубас-Дельгадо, А. Лоскутов, О. Новосьолова, Є. Курбанова та інші теоретики досліджують динамічні моделі тілесної виразності в соціальних практиках, зокрема в інформаційному просторі культури і комунікації. У свою чергу, американські вчені Дж. Батлер, Дж. Дін і англієць Г. Стендінгрозвивають концепцію перформансу стосовно політичного акці- онізму. Вони розглядають збори представників соціальних прав як перформативну практику їх відносин із владою.

Теоретико-методологічні основи. Мета дослідження - огляд і теоретичний аналіз сучасних креативних практик тілесного вираження суб'єкта у сфері мистецтва, політики, права та цифрової комунікації, а також подальше обґрунтування методологічної ролі перформативного концепту в сучасній культурі.

Виклад основного матеріалу. Популярні сьогодні інсталяції, хепенінги, флешмоби та челенджі розкривають саму сутність буття людини в сучасному світі. Арт-зони та інші творчі соціальні простори (воркшопи) використовують пряму мову тіла в своєму функціонуванні і водночас є дуже привабливими й ефективними сьогодні в молодіжному середовищі. Мовчазні дії демонструють обмежені можливості самопрояву людини, незважаючи на наявність у неї великої кількості прав, свобод і технічних засобів для поліпшення життя. Ущербна самопрезентація суб'єкта висловлює односторонній і обмежений характер його існування в сучасному соціальному, правовому, політичному та культурному просторі.

Звичайна трансформація технологічних структур, культурних епох і політичних моделей у світі незворотньо змінює людину, її оточення і можливості самореалізації. Креативний простір дії дозволяє виразити концептуальний онтологічний принцип сучасності - розрив між соматичним і семантичним, подією і коментарем, дією і словом, тілом і тілесністю. У стратифікованій реальності людина не здатна зберігати цілісність. Її знаково-символічне існування відокремлено від фізичного (тіла); вони виражають себе і взаємодіють автономно і незалежно. Десоціалізація і домінування віртуального призвели до розчленування і збідніння багатьох функцій людини, зокрема локалізації її мови та дій. Тому перформанс стає незамінним альтернативним способом самореалізації безмовного тіла. При цьому мова залишається способом буття людини як агента інформаційного середовища.

Висновки. Таким чином, у дослідженні здійснюється звернення до тілесного арт-досвіду суб'єкта як демонстрації ним своєї антропологічної автентичності, соціальної значущості, правової повноцінності, гносеологічної активності та політичної волі.

Ключові слова: перформативність, перформанс, агент, мистецтво дії, тіло, акціонізм, інсталяція.

Meliakova Yuliia Vasylivna, PhD in Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department,

Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine

Kovalenko Inna Igorivna, PhD in Philosophy, Associate Professor, Associate Professor of Philosophy Department,

Yaroslav Mudryi National Law University, Kharkiv, Ukraine

SEMIOTICS OF GESTURE: PERFORMATIVE CONCEPTUALISM

Problem setting. This article poses the problem of understanding and applying performance as a conceptual model of the functioning of an individual in a modern multilayered reality. The study presents an analysis ofpopular actionist practices and the further development of the pure action ontology. The performance serves as an approbation of the dynamism technique and the principle of action in social, digital and artistic actions.

Recent research and publications analysis. The assertion of the principle ofdynamism and activity in the modern cultural space explains the popularity of performative topics in a parallel scientific and philosophical discourse. At the same time, the bulk of works on performance relates to the field of theory and methodology of art. These are the works of such authors: G. Elshevskaya, E. Krylova, E. Andreeva, J. Kostincova, D. Filippova, Andrey and Yaroslava Artemenko, H. Petrovsky, S. Levitt, H. Downey and J. Sherry, A. Eckersley and C. Duff.

G. Reingold, M. Cuellar-Moreno and J. Antonio Cubas-Delgado, A. Loskutov, O. Novoselova and E. Kurbanova and others have studied dynamic models of bodily expressiveness in social practices, including in the information space of culture and communication. In turn, the American philosophers J. Butler, J Dean and G. Standing develop the concept of performance in relation to political actionism. They view the gatherings ofsocial rights agents as a performative practice of their relationship to power.

Paper objective. The aim of the study is to review and theoretically analyze modern creative practices of the subject's bodily expression in the field of art, politics, law and digital communication, as well as to further substantiate the methodological role of the performative concept in modern culture.

Paper main body. Today's popular installations, happenings, flash mobs and challenge explicates the very essence of modern human existence in the world. Art zones and other creative social spaces (workshops) use direct body language in their functioning and, at the same time, are highly attractive and effective in today's youth environment. Silent actions demonstrate the limited possibilities for a person to manifest themselves, despite the large number of rights, freedoms and technical means to improve life. Defective selfpresentation expresses the one-sided and limited nature of the subject's existence in the social, legal, political and cultural space today.

The natural change of technological structures, cultural eras and political models in the world irreversibly modifies a person, his environment and the possibilities of self-realization in it. The creative space ofaction allows to express the conceptual ontological principle of modernity - the break between the physical and the semantic, the act and the commentary, the action and the word, the body and corporeality. In a stratified reality, a person cannot maintain integrity. His verbal-symbolic being is separated from the physical (body); they express themselves and communicate autonomously and independently. Desocialization and the dominance of virtuality led to the dismemberment and impoverishment of many human functions, in particular the localization of his speech and actions. Therefore, performance is becoming an irreplaceable alternative way of self-realization of the silent body. While language remains a way of being a person as an agent of the information environment.

Conclusions of the research. Thus, the study refers to the art experience of bodily subjects as a manifestation of their anthropological authenticity, social significance, legal usefulness, epistemological activity and political will.

Keywords: performativity, performance, agent, art of action, body, actionism, installation.

Введение

Постановка проблемы. Стремительное развитие современного мира находит свое теоретическое осмысление в онтологических концепциях гипермодернизма, виртуальности, трансгрессивности, динамизма, телесности, перформативности. Данный теоретический дискурс сопровождается расширением числа креативных практик познания, понимания, интегрирования, самовыражения, коммуникации и самореализации человека. Существование в многоуровневом метапространстве сегодня требует от индивида неин- ституциализированных способов позиционирования и реализации себя. Гибридизируется реальность, трансформируется общество, мутирует сам субъект, превращаясь из глубокой трансцендентной личности в публичного, но законспирированного агента. Это повышает исследовательский интерес к возможностям разума, психики, тела, а также альтернативным средствам активности агента; стимулирует разработку новых технологий и инструментария для адаптации человека к гибридной среде. Очевидную актуальность на этом фоне приобретают методологические артикуляции с перформативом и перформансом в качестве эффективных социальных и художественных практик самовыражения индивида.

Анализ последних исследований и публикаций. Утверждение принципа динамизма и деятельности в современном пространстве культуры объясняет популярность перформативной тематики в параллельном научно-философском дискурсе. При этом основная часть работ о перформансе относится к области теории и методологии искусства, где перформанс выступает в виде прогрессивной техники изобразительного, драматического, хореографического или музыкального творчества. Однако техники акционизма и динамичного представления находят сегодня свое применение не только в искусстве, но и в бытовой коммуникации, образовании, торговле, рекламе, сфере услуг и сервиса, наконец, в социальных и политических практиках, формируя таким образом перформативную парадигму современности.

Разнообразные концепции и приемы искусства действия глубоко изучены и описаны многими отечественными и зарубежными теоретиками: Г. Ельшевской [1], Е. Крыловой [2], Е. Андреевой [3], Я. Костинковой [4], Д. Филипповой [5], Андреем и Ярославой Артеменко [6], Е. Петровской [7], С. Левиттом [8], Г. Донэем и И. Шерри [9], П. Джонсоном [10], А. Экерслеем и К. Даффом [11]. Динамические модели телесной выразительности в социальных практиках, в том числе в информационном пространстве культуры и коммуникации, исследовались Г. Рейнгольдом [12], М. Куэллар-Морено, Дж. Антонио Кубас-Дельгадо и Д. Кабалеро-Джулией [13], А. Лоскутовым [14], О. Новосёловой и Э. Курбановой [15] и др. В свою очередь, американские философы Дж. Батлер [16; 17], Дж. Дин [18] и Г. Стендинг [19] развивают концепт перформанса применительно к политическому акционизму посредством обнаружения перформативного характера собрания агентов социальных прав в качестве способа их отношения к власти. Проблема самовыражения индивидуальности и агентной субъектности в эпоху метамодерна, а также выявления устойчивых паттернов антропологической природы в интимной и пуб-личной культуре получила свою разработку у М. Оже [20] и Р. Докинза [21].

Однако следует отметить, что концепция перформативности как универсальной онтологической, гносеологической, герменевтической и аксиологической установки деятельного субъекта гипермодерна еще не достаточно исследована и разработана и не имеет целостного методологического оформления.

Формулировка цели. целью исследования являются обзор и теоретический анализ современных креативных практик телесного самовыражения субъекта в области искусства, политики, права и цифровой коммуникации с последующим обоснованием методологической роли перформативного концепта в современной культуре.

Теоретико-методологические основы. Любая сфера публичной и приватной деятельности человека, будь то социальная, правовая, политическая, экономическая или сфера искусства, имеет свои концептуальные технологические и методологические особенности в реалиях метамодерна, обладающего особой культурной логикой позднего капитализма. Одной из сущностных особенностей метамодерна как актуальной парадигмы и методологической модели является стремление избавиться от феерии речевых игр постмодернизма, увлекавшей в свое гиперпространство насквозь синтетической, иллюзорной грамматологии и дискурсивности. Метамодернистская онтология видит настоящее бытие в присутствии и динамике тел натурального перформанса жизни. Перформанс сегодня играет роль ведущей онтологической, эпистемологической, герменевтической и антропологической категории, одного из ключевых концептов постнеклассической философской и научной методологии, а также ведущей прогрессивной техники в искусстве.

На смену апологии текста пришел триумф соматики, а на смену динамике нарратива - динамика объектов. Наблюдается приоритет тела и телесности, чувственного присутствия, акционизма, потенциальности, природного права и реального действия, страдания и удовлетворения, соучастия и жизни.

Метамодерн изменил и природу субъектности. Несмотря на метафорическую констатацию собственной «смерти», автор в постмодерне обладал абсолютной и неограниченной властью над символической реальностью текста. Произвольно генерируя значения и смыслы вещей, он буквально создавал мифы о действительности, абсолютно не стремясь к ее подлинности и всё больше отдаляясь от нее. Сам субъект существовал как многослойное образование перекрещивающихся текстов, уже прочитанных и интерпретированных ранее, однако способных порождать всё новые смыслы и реакции в новых контекстах коммуникативного поля. Таким образом, дискурсивное бытие субъекта постмодерна вовсе не зацикливалось на прообразе символа или знака и не сверялось с ним. Мир-текст существовал как универсум авторских мифов, а антропность субъекта проявлялась исключительно в его коммуникации и обоюдном паритетном признании взаимной ценности себя и другого, равного себе.

В свою очередь, постпостмодернизм ознаменовал себя поисками «утраченной реальности». При этом под «реальностью» следует понимать как объективное, так и субъективное измерение бытия индивида. Новые уникальные технологические возможности интериоризации, визуализации, повышения физиологической функциональности мозга и тела субъекта радикально изменили представление о самой реальности [22, с. 119-122]. Теперь она представляет собой не семиотический симулякр, «оживающий» в его субъективной интерпретации, а независимое действо, открытое для восприятия, ощущения, понимания, участия. Современный субъект позиционирует себя не посредством языка, но посредством присутствия, действия либо бездействия. Речевые акты замещены физическими актами самовыражения. Изменилось соотношение речи и действия. Знаки репрезентируются не в тексте, а в перформансе. Возникающие смыслы больше не облекаются в устойчивые (для определенного культурного контекста) значения, но апгрейдятся, перезагружаются, определяются снова и снова через присутствие и участие.