Курсовая работа (т): Міжнародний валютний фонд як одна з міжнародних фінансових організацій

Міжнародний валютний фонд як одна з міжнародних фінансових організацій

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження Міжнародного валютного фонду

1.1 Історія виникнення та організаційна структура Міжнародного валютного фонду

1.2 Загальні принципи та основні напрямки діяльності МВФ

Розділ 2. Діяльність Міжнародного валютного фонду в Україні

2.1 Аналіз діяльності Міжнародного валютного фонду в Україні

2.2 Вплив фінансової кризи на відносини України з міжнародними фінансовими організаціями

Розділ 3. Проблеми Міжнародного валютного фонду в Україні та шляхи їх вирішення

3.1 Основні проблемні моменти у стосунках України з Міжнародним валютним фондом

3.2 Можливі шляхи покращення взаємозв’язків України з МВФ

Висновки і пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Сучасною тенденцією розвитку світової економіки є її глобалізація, котра зводиться до відкритості країн, лібералізації національних режимів торгівлі та руху капіталів, формування глобального фінансового ринку та всесвітньої інформаційної мережі. Одночасно з позитивним впливом глобалізації на світогосподарський розвиток посилюється нерівномірність економічних відносин, багатократно зростає руйнівний потенціал фінансових криз. Це безпосередньо пов’язано з появою за умови тісної взаємозалежності між країнами можливості перенесення інфляції, циклічних криз та потрясінь у грошово-кредитній, валютно-фінансовій та інших сферах, що виникли в одних країнах, до інших.

З метою запобігти можливим негативним наслідкам постійно зростаючого взаємозв’язку країн у процесі еволюції системи міжнародних економічних відносин виникла потреба у формуванні наднаціональних управлінських структур, у тому числі міжнародних та регіональних валютно-кредитних установ на базі багатосторонніх угод між державами, де особливе місце серед таких інститутів займає Міжнародний валютний фонд (МВФ). Тому вивчення його сутності, методів роботи та ролі у світовій економіці є важливими факторами для створення цілісної картини функціонування міжнародних економічних відносин.

У світі на початку XXI ст. діяло більше 100 міжнародних структур, що тією чи іншою мірою були залучені до обговорення та регулювання проблем економіки. Вони розрізняються за складом, розміром, функціями і впливом на світогосподарські відносини. Найважливішу роль у здійсненні та регламентації міжнародно-кредитних стосунків виконують багатосторонні валютно-фінансові формування. Серед них особливе місце займає Міжнародний Валютний фонд [5, с. 171].

МВФ є провідною світовою організацією з міжнародної співпраці у валютній сфері. Організація включає 187 держав-членів (на червень 2010 року), в якій майже всі країни світу працюють спільно на благо всіх. Її головна мета полягає у збереженні стабільності міжнародної валютної системи - системи обмінних курсів і міжнародних платежів, що дозволяє країнам (і їх громадянам) купувати один у одного товари і послуги. Це необхідно для забезпечення сталого економічного зростання та підвищення рівня життя.

Актуальністю теми є те, що на сьогоднішній день Міжнародний Валютний Фонд виступає найбільшим кредитором для багатьох розвинених країн та країн, що розвиваються. Не виключенням є й Україна.

Об’єктом дослідження є безпосередньо діяльність Міжнародного Валютного Фонду, як одна з міжнародних фінансових організацій.

Предметом дослідження є валютно - фінансові відносини України з МВФ, розвиток їх співпраці.

Відповідно до основної цільової орієнтації сформульовано наступний комплекс завдань:

·       визначити головні цілі та напрями праці МВФ;

·        визначити значення МВФ для розвинутих країн та країн, що розвиваються;

·        дослідити розвиток співпраці України з МВФ;

·        визначити проблеми діяльності МВФ в Україні та шляхи їх вирішення.

Інформаційну базу в даній роботі буде включати як аналіз різних показників діяльності Міжнародного валютного фонду, так і загальної інформації про його діяльність, що включає форми і методи його роботи з відповідними структурами країн-членів і кандидатів. Результати такого аналізу будуть синтезовані в певні висновки, що стосуються діяльності МВФ. При проведенні даного дослідження буде використаний так же історичний підхід до становлення даної організації, а так само до значення її діяльності в сьогоднішніх умовах.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження Міжнародного валютного фонду

.1 Історія виникнення та організаційна структура МВФ

На сьогодні Міжнародний Валютний фонд є однією з крупніших міжнародних фінансових організацій, що відіграють велике значення для країн, що розвиваються. Не виключення й Україна, яка останні п’ятнадцять років перебуває на перехідному етапі розвитку, необхідність фінансової підтримки є надзвичайно гострою і актуальною проблемою.

Міжнародний Валютний Фонд (МВФ) (англ. International Monetary Fund, IMF) - міжнародна національна валютно-кредитна організація, що має статут, спеціалізованої представницької установи Організації Об’єднаних Націй.

Вона призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами членами і надання їм фінансової допомоги при валютних ускладненнях, що викликані дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко і середньо термінових кредитів у іноземній валюті [9, с. 505].

МВФ був заснований у липні 1944 року на міжнародній конференції, що проводилася в Бреттон-Вудсі, штат Нью-Хемпшир, США, на якій делегати від 44 держав домовилися про основах економічного співробітництва, покликаних не допустити повторення згубної економічної політики, що стала однією з причин Великої депресії 1930-х років. Протягом того десятиліття в основних промислово розкручених країнах знизився рівень економічної активності, країни намагалися захистити свою економіку шляхом запровадження більш жорстких обмежень на імпорт, але це лише посилило стрімкий спад світової торгівлі, виробництва та зайнятості. З метою збереження виснажуються золотовалютних резервів деякі країни обмежили для своїх громадян можливість купувати за кордоном, інші девальвували свою валюту, треті встановили складні обмеження на право громадян володіти іноземною валютою. Однак ці рішення виявилися непродуктивними, і жодна країна не змогла за їх рахунок надовго вирватися вперед. Така «політика розорення сусіда» підірвала міжнародну економіку; обсяг світової торгівлі різко скоротився, і в багатьох країнах знизилась зайнятість і рівень життя.

З наближенням кінця Другої світової війни провідні держави-союзники почали розглядати різні плани відновлення порядку в міжнародних валютно-фінансових відносинах; в результаті на Бреттонвудської конференції було прийнято рішення про створення МВФ. Представники країн розробили статут (або Статті угоди) міжнародної організації для нагляду за міжнародною валютно-фінансовою системою, а також для сприяння усуненню валютних обмежень, пов'язаних з торгівлею товарами та послугами, і зміцненню стабільності обмінних курсів [4, 305 с.].

МВФ почав своє існування у грудні 1945 року, коли перші 29 країн підписали його Статті угоди [3]. Статутні цілі МВФ сьогодні остаються тими ж, що були сформульовані в 1944 році (див. рис. 1).

Рис. 1.1 Основні цілі Міжнародного Валютного фонду

З тих пір в світі сталося безпрецедентне зростання реальних доходів. І хоча вигоди економічного зростання не розподіляються рівномірно (як всередині країн, так і між ними), в більшості країн рівень добробуту різко зріс у порівнянні, зокрема, з періодом між двома світовими війнами. Це частково пояснюється вдосконаленням проведеної економічної політики, в тому числі політики, яка стимулювала зростання міжнародної торгівлі і допомогла згладити економічний цикл підйомів і спадів, що чергуються.

Протягом десятиліть, що минули з часу Другої світової війни, у світовій економіці та валютно-фінансової системі, крім зростання добробуту, відбулися інші значні зміни, які посилили важливість і актуальність завдань, що виконуються МВФ, але в той же час зажадали від нього адаптації і реформ. Швидкий прогрес у галузі технології та засобів зв'язку сприяв зростанню міжнародної інтеграції ринків і формуванню більш тісних зв'язків між економіками країн. У результаті цього виникають фінансові кризи тепер зазвичай швидше розповсюджуються між країнами.

В умовах такої зростаючої інтеграції і взаємозалежності у світі економічного благополуччя будь-якої країни як ніколи залежить від показників економіки інших країн і від наявності відкритого і стабільного глобального економічного середовища. Від економічної і фінансової політики, що проводиться окремими країнами, в рівній мірі залежить, наскільки добре чи погано функціонують світова торгова і платіжна система.

Таким чином, глобалізація вимагає розвитку більш активного міжнародного співробітництва, яке, в свою чергу, покладає додаткову відповідальність на міжнародні установи, що організують таке співпрацю, в тому числі на МВФ.

Цілі МВФ також придбали більш важливе значення у зв'язку зі зростанням числа його членів. Кількість держав-членів МВФ зросла більш ніж вчетверо у порівнянні з 44 державами, що брали участь у його створенні, що, зокрема, було пов'язано з набуттям політичної незалежності багатьма країнами, що розвиваються і пізніше з розпадом радянського блоку.

Зростання числа держав-членів, а також зміни в мирової економіки вимагають від МВФ прийняття різних заходів адаптації, для того щоб продовжувати ефективно виконувати свої функції.

Країни, які вступили до МВФ в період з 1945 року по 1971 рік, зобов'язалися підтримувати прив'язку своїх валютних курсів (тобто фактично вартість своїх валют в доларах США, а у випадку США - вартість долара США у золотому еквіваленті) на певних рівнях, які могли коригуватися, але тільки для усунення «фундаментальної не рівноваги» платіжного балансу і за згодою МВФ. Ця так звана Бреттонвудская система обмінних курсів діяла до 1971 року, коли уряд США тимчасово скасував конвертованість долара США (і доларів резервів урядів інших держав) у золото.

З тих пір члени МВФ має право обирати будь-які форми курсових режимів на свій розсуд (крім прив'язки своєї валюти до золота): одні тепер допускають вільне плавання своєї валюти, інші прив'язують свою валюту до іншої валюті або групі валют, треті прийняли як власної валюти валюту іншої країни, а деякі беруть участь у валютних блоках [11, с. 8-10].

Структура Фонду побудована таким чином, щоб забезпечити його ефективне функціонування (див. рис.1.1 у додатку А до розділу 1) органом є Рада керуючих, куди входять представники всіх країн-членів. Вона збирається один раз на рік, обмежується, як правило, загальною дискусією, прийняттям лише таких рішень, які за Статутом не можуть бути передані іншому органу. Керуючими, як правило, є міністри фінансів або керівники центральних банків. Як вищий орган Рада визначає політику Фонду, вирішує головні, принципові питання.

Виконавчим органом Фонду, який керує всіма поточними справами, є Виконавча рада (директорат), до якої входять 24 виконавчих директори. Вибори проводяться 1 раз на два роки. Система виборів досить складна, вона враховує вагу тих чи інших країн у формуванні ресурсів Фонду.

Ключова роль у структурі Фонду належить директору розпоряднику. Він призначається Виконавчою радою і не може бути ні керуючим, ні виконавчим директором. Директор розпорядник є головою директорату (Виконавчої ради) без права голосу за винятком таких випадків, коли голоси розподіляються порівну. Він є також головною адміністративною особою секретаріату МВФ. У його функції входить ведення поточних справ, призначення посадових осіб МВФ - його заступника, секретаря, скарбника, завідуючих відділами, генерального радника юридичного відділу, завідуючого адміністративною службою, завідуючого Європейською штаб-квартирою Фонду (в Парижі), співробітників апарату. Від діяльності адміністративного апарату й експертів Фонду багато в чому залежить не тільки функціонування Фонду, а й доля багатьох людей, цілих країн і регіонів. Тому добір кандидатур на зайняття посад у Фонді здійснюється дуже ретельно. Дві тисячі співробітників МВФ - це головним чином економісти, статистики, фінансисти, спеціалісти з оподаткування, лінгвісти, редактори [11, 10-12].

МВФ застосовує різні форми діяльності. Серед них:

інспектування (було пов'язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют. При цьому члени МВФ вирішили, що фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які визначають розмір цієї вартості і, і неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів);

консультації (використовує три типи консультацій: щорічні, додаткові (може організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать "кодексу поведінки" і можуть завдати шкоди іншим країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки);

надання послуг, фінансування. Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів:

) резервний транш (перевищення квоти країни в МВФ над "скоригованою" сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів);

) кредитні транші (МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти).

Основними механізмами фінансування МВФ є:

резервні кредити "стенд-бай",

розширене кредитування

компенсаційне та надзвичайне фінансування

фінансування системних перетворень

фінансування буферних запасів

фінансування структурної перебудови

Кредитування за програмами МВФ є умовним (тобто під виконання певних умов), його максимальний розмір - 125% квоти країни у фонді. Такою є офіційна сторона кредитної політики МВФ. У той же час досить тривала його діяльність призвела до таких результатів та тенденцій:

• Економічна нестабільність у більш ніж 62 країнах, що отримували кредити МВФ, лише посилилась;

• Залежність між країнами МВФ та приростом валових інвестицій є зворотно пропорційною;

• Направлення коштів до країн, де розміщені кошти американських інвесторів;

• Надання переваги країнам, що наслідують модель розвитку США;

• Падіння ділової активності у країні-реципієнті (в очікуванні траншу);

• Підпорядкування економік країн-боржників економіці США та економікам інших розвинутих країн через відкриття ринків цих країн для поставок товарів з країн-лідерів світу.

Відносини МВФ з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility - STF), реалізація якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати. Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву "стенд-бай" (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.