МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра лінгвістики та права

Реферат

На тему:

«Злочинності неповнолітніх»

Виконала:

Студентка групи П-81

Зінько А.В.

Викладач:

Карпова Н.Ю.

2020

Вступ 1.Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх. 2.Причини і умови злочинності неповнолітніх. 3.Попередження злочинності неповнолітніх. Висновки Список використаної літератури

ВСТУП

Злочинність неповнолітніх - складова частина злочинності, суб'єктами якої є неповнолітні. За чинним законодавством кримінальна відповідальність поширюється на осіб, яким до скоєння злочину виповнилося 16 років, і лише за окремі з них (убивство, посягання на життя судді, працівника правоохор. органу, члена громад, формування з охорони громад, порядку або військовослужбовця, умисне нанесення тілесних ушкоджень, які спричинили шкоду здоров'ю, зґвалтування, крадіжка, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство та деякі ін.) крим. відповідальність настає з 14 років (частина 2 стаття 22 Кримінального кодексу України). Встановлення мінімального віку кримінальної відповідальності зумовлено тим, що її основою повинна бути здатність людини певного рівня розвитку (соціалізації) усвідомлювати соціальний сенс і значення своєї поведінки, керувати нею у межах закону. Така здатність у деяких неповнолітніх зменшується внаслідок недостатнього розумового розвитку та ін. граничних станів психіки у межах осудності і не відповідає паспортному віку підлітка. Питання про можливість притягнення до крим. відповідальності в цьому разі вирішується за допомогою психолого-психіатричної експертизи. Абсолютна більшість скоюваних неповнолітніми злочинів — це крадіжки та хуліганські дії. Питома вага умисних убивств, тілесних ушкоджень та зґвалтувань невелика. Понад 80 % усіх злочинів неповнолітні скоюють за місцем проживання, зокрема у складі групи (до 70 %). При цьому значна кількість злочинів неповнолітніх не є суспільно небезпечними, що є підставою для застосування до них примусових заходів виховного характеру. Визнання злочину таким, що не має значної суспільної небезпечності, залежить від об'єкта посягань, факт, наслідків злочину, спрямованості умислу, способу дій, конкретних умов скоєння злочину та ін. обставин.

1. Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх.

Злочинність неповнолітніх має свою специфіку, що зумовлюється соціально-психологічними особливостями цієї категорії осіб та їх статусом у суспільстві. Тому і кримінальне законодавство України містить окремі норми, що передбачають відповідальність і покарання осіб у віці від 14 до 18 років.Злочинність неповнолітніх є самостійною кримінологічною проблемою, оскільки відрізняється від злочинності дорослих, що зумовлюється віком злочинців, який знаменує соціально-психологічні особливості цієї категорії. Вік неповнолітніх злочинців зумовлений правовими чинниками — від 14 років (вік, з якого починається кримінальна відповідальність практично за всі діяння, які реально вчиняють неповнолітні). Порівнюючи за кількісними показниками злочинність неповнолітніх із злочинністю дорослих, потрібно виходити з того, що перша охоплює чотирирічний період життя людини (14-18 років), а друга — десятиріччя після 18 років. Різняться вони й якісно. Скажімо, злочинність неповнолітніх не стосується практично злочинів у сфері економіки, службових злочинів тощо. Зазначимо, що для злочинності неповнолітніх характерна підвищена латентність, оскільки багато злочинів, які скоюють неповнолітні, дорослими сприймаються як пустощі через недостатню соціальну зрілість (наприклад, крадіжки у сім'ї, сусідів, навчальних закладах, хуліганські бійки, відбирання грошей і речей у молодших). Через те що цьому не надається належного значення або через небажання “виносити сміття з хати”, про такі дії, як правило, дорослі не повідомляють органи внутрішніх справ. Тому реальнішим є облік тяжких насильницьких і насильницько-корисливих злочинів, які скоюють неповнолітні (вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, хуліганства, крадіжки, грабежі, розбійні напади). Таких серед урахованих статистикою понад 50 %. Стан злочинності неповнолітніх багато в чому залежить від стану боротьби з нею і ставлення працівників правоохоронних органів до обліку її проявів. Тому у схожих за багатьма демографічними, економічними, територіальними та іншими показниками регіонах можуть бути значні розбіжності щодо показників розглядуваної злочинності. Вивчаючи злочинність неповнолітніх, треба також ураховувати, що окремі їх групи істотно різняться. Ось чому значно відрізняється злочинність неповнолітніх віком 14-15 і 16-17 років. Різняться (як кількісно, так і якісно) також злочини, які скоюють учні загальноосвітніх шкіл, технікумів, професійних училищ, ті, хто працює, і ті, хто не має певного заняття. У структурі злочинності неповнолітніх переважають крадіжки приватного майна (46 %); майна юридичних осіб (23 %), грабежі (6 %), розбійні напади (2 %), зухвалі випадки хуліганства (5 %), чимало вбивств, тілесних ушкоджень, зґвалтувань. Майже 10 % злочинів, скоєних неповнолітніми, так чи інакше пов’язані з наркотиками. Частка неповнолітніх злочинців серед загальної кількості виявлених становить близько 10 %, жіноча злочинність неповнолітніх співвідноситься з чоловічою такого ж віку у пропорції 1:15, міська до сільської — 3:1, молодшої вікової групи (14-15 років) до старшої (16-17 років) — 1:3. Групова злочинність неповнолітніх становить 60-70 %; 15 % усіх злочинів скоюється у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння; 80 % злочинів неповнолітні вчиняють поблизу місця проживання, навчання чи роботи. Наведені показники мають певні коливання за роками. Найхарактернішими є такі особливості і тенденції, що спостерігаються у злочинності неповнолітніх в сучасних умовах: - кількісні показники цієї злочинності підвищувались протягом першої половини 90-х років, нині намітилась тенденція до їх стабілізації (щорічно виявляється близько ЗО тис. неповнолітніх, що вчинили злочини); - дедалі більшою мірою злочинність неповнолітніх орієнтується на корисливу злочинність (крадіжки, грабежі, розбійницькі напади); - серед злочинів збільшується кількість таких, що потребують “кваліфікації” (квартирні крадіжки, викрадення авто- та мототранспорту, рекет); - злочинність неповнолітніх має тенденцію до “омолодження”. За даними спостережень одну п'яту суспільно небезпечних діянь неповнолітніх вчиняють малолітні, тобто особи, яким не виповнилось 14 років і які не є суб’єктами злочину, це не пояснюється акселерацією. На думку більшості вчених, період акселерації завершився. Сучасні підлітки за відповідними параметрами не відрізняються від підлітків 60-х років; - певне збільшення питомої ваги дівчат серед злочинців, їх участь у тяжких злочинах (розбійницьких нападах, зґвалтуваннях і навіть вбивствах); - зниження порогу мотивації при скоєнні злочинів — вчинення вбивств, нанесення тяжких тілесних ушкоджень через невагомий привід, а то й взагалі без приводу, виключна жорстокість окремих злочинів, цинізм; - поява “нетрадиційних” злочинів (ритуальних вбивств, самозахоплень, вандалізму тощо); - кількісне й якісне збільшення так званих фонових проявів (немедичне вживання наркотиків, пияцтво, токсикоманія, проституція, небажання займатися суспільно корисною діяльністю, поширення венеричних хвороб і СНІДу); - збільшення кількості неповнолітніх з психічними відхиленнями від норми, які перебувають у пограничному з неосудністю стані (обмежена осудність); - дедалі частіше об’єднання неповнолітніх з дорослими злочинцями, які стають керівниками, порадниками і навіть співвиконавцями злочинів; - підвищення рівня організованості злочинності неповнолітніх, створення кримінальних груп, які досягають кількох десятків членів, з міцною дисципліною й ієрархією, плануванням злочинницької діяльності та розподілом обов’язків. Стосовно кримінологічної характеристики особи неповнолітнього злочинця зауважимо, що їй властиві певні біологічні та психологічні особливості: брак соціального досвіду, незавершеність формування соціальних установок; підвищена навіюваність, високий рівень конформізму; орієнтація на неформальну групу; прагнення показати себе дорослим, самоствердитись; продемонструвати незалежність, відсутність почуття страху, зневажливе ставлення до небезпеки, кримінальної відповідальності; злочинна “романтика", готовність “узяти на себе" чужу провину, плазування перед досвідченими злодіями-рецидивістами; втрата почуття відповідальності перед сім’єю і суспільством за свою поведінку і майбутнє; орієнтування на єдину мить, невигадливу втіху тощо. Гра на цих почуттях робить неповнолітніх здобиччю дорослих злочинців. До основних належать такі типи неповнолітніх злочинців: - особи, які взагалі спрямовані позитивно, скоюють злочин з легковажності, через непідготовленість до правильного виходу із ситуації, що склалася, а також через випадковий збіг обставин; - особи, яких до злочину призвела ситуація, що виникла в результаті нестійкості загальної спрямованості особи; - особи з негативною спрямованістю, що не досягла рівня усталеності (це особи з передкримінальним досвідом); - особи із сформованою стійкою антисоціальною спрямованістю (мають кримінальний досвід).

2. ПРИЧИНИ Й УМОВИ СКОЄННЯ ЗЛОЧИНІВ НЕПОВНОЛІТНІМИ. Причини й умови скоєння злочинів неповнолітніми загалом такі самі, що й зумовлюють злочинність дорослих. Це такі самі негативні явища і процеси, що відбуваються у суспільстві на макро- та мікрорівні. Але з урахуванням особи неповнолітнього вони мають певну специфіку, що пов’язана з особливостями соціально негативних потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників. Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього антисуспільна поведінка може спочатку виявитися у дрібних правопорушеннях. Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній “губить" мотиви, властиві законослухняному підлітку. Часто-густо залишаючись безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця, який за жорстокістю, рішучістю й зухвалістю не поступається, а часом і перевершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви, як бажання жити “на широку ногу", пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя (хоча часто це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І переважну більшість корисливих і корисливо-насильницьких злочинів неповнолітні скоюють вже не з “дитячих”мотивів. Останнім часом у соціології та кримінології поширився термін “саморуйнівна поведінка": це такий спосіб буття, коли молода людина не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної самореалізації власного потенціалу, а іде на конфлікт із суспільством, кидає йому виклик. Така ситуація, безумовно, впливає на традиційні чинники, що зумовлюють злочинність неповнолітніх, тобто негативний розвиток особи підлітка, його криміналізацію. Розглянемо ці чинники детальніше. Негативний вплив у сім'ї. Сім’я — це перша соціальна структура, де людина перебуває найбільше часу і значною мірою формується як особистість. Психологи вважають, що вже у п’ять років характер людини сформований принаймні на три чверті з урахуванням успадкованих моментів. Проте риси характеру і біологічна спадщина ще не визначають майбутньої криміналізації особи. Дуже важливо, яку систему соціальних цінностей і на їх фундаменті які потреби вибудує для себе юний громадянин. Численні дослідження засвідчують, що переважна більшість неповнолітніх злочинців виховувались у неблагополучних сім'ях. На практиці це виявляється різнопланово. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на адресу близьких, биття дітей, жорстокість до них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами, дух цинізму, зажерливості й зазвичай пияцтво одного чи обох батьків. Отже, неблагополучною може бути сім’я, де панує злиденність і сім’я матеріально забезпечена. Саме цим можна пояснити, що біля 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих батьках (соціальне сирітство). Взагалі нормальної родинної опіки позбавлені з різних причин значна частина дітей. Видатний американський психолог Л. Берковиць зауважує: якщо бажання підлітка блокуються вчителем, хазяїном, представником влади, то ворожість, що виникає як наслідок фрустрації (психічного стресу), спрямовується переважно саме на цих осіб і ні на кого іншого. Якщо ж фрустрація виникає з вини батьків, особливо в період раннього дитинства неповнолітніх, то виникає почуття ворожості, яке поширюється не тільки на батьків, а й на інших людей, у тому числі й на однолітків, друзів. У такому разі для неповнолітнього всі оточуючі є фрустраторами і нікому з них він не довіряє. Істотний вплив на формування особи неповнолітнього чинять середні навчальні заклади: загальноосвітні школи, професійні училища, технікуми. Проте, на жаль, окремі вчителі мають недостатній рівень культури і професійної підготовки. Вони не мають авторитету серед учнів, часто-густо перебувають під пресом вимог щодо добрих показників. Усе це породжує формалізм у роботі, відмову від індивідуального підходу. Доповнюють картину низька заробітна плата вчителів, відсутність бажання у частини учнів здобувати реальні знання. При цьому висококваліфіковані вчителі переходять до елітних шкіл (ліцеїв, гімназій). У школі відсутня нова стала концепція освіти й виховання учнів. Усе це відчужує дитину від школи, вона втрачає до неї інтерес, ходить до школи лише під тиском. Багатьох школярів охопив бум збагачення, усі свої сили вони приділяють купівлі й продажу, мають потяг до легких заробітків. їх поведінка балансує на межі злочинної. Кумирами частини підлітків стають удачливі бізнесмени, які розбагатіли нечесними шляхами, і повії, здебільшого валютні. При цьому успіх у житті, як правило, не пов’язується з необхідністю здобуття знань. У вкрай скрутному становищі перебуває система професійної освіти. Значну кількість професійних училищ ліквідовано або злито з іншими навчальними закладами, не забезпечено достатнім фінансуванням. Проте там перебувають десятки тисяч дітей з неблагополучних сімей, таких, які потребують постійного нагляду. Культурне дозвілля, розвиток творчих здібностей, спорт дедалі більше втрачають своє виховне значення, тому що комерціалізуються. До того ж велика кіль-кість пропонованого на ринку розваг і дозвілля — книги, кінофільми тощо — має низькопробний характер. Серед засобів масової інформації найзначніше впливає на неповнолітніх телебачення. На жаль, багато в чому воно несе з собою негативний заряд.Американський дослідник Ф. Уертхем дійшов висновку, що демонстрування насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на молодих людей, які у процесі такої “соціалізації” стають щодалі більшою мірою “телеспрямованими”, тоб-то характеризуються ворожістю до оточуючих, жорстокістю й відсутністю співчуття. Зниження опору до всього цього у дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони дивляться. Підлітки, які не відчувають інтересу до себе в сім’ї та школі, тягнуться до неформальних угруповань, до однолітків, з якими проводять більшу частину дозвілля. У підлітковому віці людині властиве підвищене прагнення до спілкування з однолітками, що полегшує її соціалізацію. Знайшовши для себе референтну групу, підліток дуже дорожить своїм становищем у ній. Однак часто-густо він не в змозі критично осмислити ситуацію. Груба сила, цинізм, нахабність, знущання над слабшими, що іноді пропонує йому така група, він сприймає як еталон поведінки, яку потрібно наслідувати. Авторитетами тут є особи, які вже досягли повноліття, раніше були засуджені (“мають ходку”). Накопичуване внутрішнє негативне напруження шукає виходу, розрядження. Звідси хуліганство, вандалізм, зґвалтування, так звана дозвільна злочинність.

3. ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ.

Під запобіганням злочинності вчені розуміють діяльність, здійснювану державними органами і громадськістю, що повинна носити системний характер як за комплексом заходів, так і за колом суб'єктів, які її здійснюють, спрямовану на недопущення виникнення, усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину. Така діяльність повинна грунтуватися на поєднанні заходів двох рівнів — загальносоціальної та спеціально-кримінологічної профілактики. При цьому здійснення спеціа-льно-кримінологічних запобіжних заходів, що безпосередньо спрямовані на нейтралізацію причин та умов злочинів, покладається на ціле коло суб'єктів профілактичної роботи. Важливим компонентом єдиної системи запобігання злочинності виступає профілактика злочинності неповнолітніх. Останній властиві всі закономірності, які характеризують запобіжну діяльність взагалі. Так, вона здійснюється на тих самих рівнях, у тих самих видах і формах, що й профілактика в цілому. Однак запобігання злочинності неповнолітніх має й свою специфіку, обумовлену особливостями даного виду злочинності. Ці відмінні риси пов'язані, насамперед, з віком злочинців, який визначає соціально-психологічні особливості цієї категорії осіб та їх статус у суспільстві. Зрештою, організація та проведення роботи з профілактики підліткової злочинності пови-нна спиратися на дві обставини. Поперше, в силу того, що особистість неповнолітнього перебуває в стадії формування, її злочинні прояви чутливіші до заходів протидії їм, ніж поведінка дорослих злочинців. Звідси, запобіжні заходи краще спрацьовують саме в роботі з першою категорією осіб. По-друге, процес становлення і розвитку особистості неповнолітнього злочинця відбувається здебільшого протягом тривалого часу і має певні закономірності, знання яких дає змогу своєчасно помітити відхилення у моральному формуванні підлітка й запобігти вчиненню ним злочину. В зв'язку з цим наведемо такі дані. Ці та інші відхилення виявляються у поведінці більшості неповнолітніх, що врешті-решт скоюють злочини, тому їх можна досить легко відстежити й запобігти вчиненню суспільне небезпечного діяння. І найкраще з цим можуть впоратися такі неспеціалізовані суб'єкти профілактики як органи освіти (школи, ПТУ, технікуми тощо). Саме педагоги, маючи змогу спостерігати за уч-нями майже щодня, можуть вчасно помітити серйозні деформації у процесі становлення і розвитку особистості неповнолітнього, здатні призвести до вчинення ним злочину, і спрямувати на корекцію соціальної занедбаності учня весь комплекс виховно-педагогічних засобів. Відтак, в правовій літературі досить часто проводиться думка, що запобігання правопорушенням серед підлітків є передусім педагогічною проблемою, оскільки вона пов'язана з вирішенням певного кола виховних завдань. Можна погодитися з тим, що на етапі ранньої профілактики навчальному закладу за участю сім'ї належить виключна роль у запобіганні злочинним проявам серед підлітків. При цьому педа-гогу для того, щоб завадити переходу неповнолітнього на шлях скоєння злочинів та інших право-порушень, часто достатньо лише звернути увагу і своєчасно відреагувати на такі ознаки у поведінці останнього як втрата інтересу до навчання, неприйняття вимог учбового закладу, систематичні пропуски уроків без поважних причин. Як засвідчили дані проведеного нами соціологічного дослідження, у переважній більшості підлітків-правопорушників (97,3%) навчання не викликає інтересу, тому рівень успішності їх досить низький. Лише 6,1% опитаних навчаються добре, всі інші — задовільно або ж не встигають у навчанні. На жаль, заклади освіти майже повністю відійшли від профілактичної діяльності. Педагогічні колективи шкіл, технікумів не проводять роботу з дітьми, які потребують посиленої уваги, часто не можуть в силу певних причин дати правильну оцінку тим несприятливим симптомам, що спостерігаються у поведінці неповнолітніх, не намагаються прогнозувати, до чого вони можуть призвести, а якщо й вдаються до виховно-профілактичних заходів, то вони зазвичай запізнюються або ж їх вплив недостатньо інтенсивний. Враховуючи ж те, що інституції, на які покладено обов'язок дбати про виховання підростаючого покоління, сьогодні часто діють ізольовано, не одержують практично ніякої допомоги з боку громадськості, держави, суспільства, опинившись сам-на-сам із всіма труднощами процесу ви-ховання, вони нерідко почувають себе безсилими перед вирішенням складних завдань загальновиховного і профілактичного характеру. Сьогодні, в умовах, коли заклади освіти майже не займаються запобіжною діяльністю, а кримінальна міліція у справах неповнолітніх зосередила свої головні зусилля на розкритті вже вчинених злочинів, особливого значення серед учасників профілактики підліткової злочинності набувають служби у справах неповнолітніх. Тривалий час ряд питань, пов'язаних з цими службами, залишалися невизначеними: не була належним чином забезпечена правова основа їх діяльності (вони діяли на підставі Тимчасових примірних положень), залишалося невирішеним питання щодо підпорядкування служб у справах неповнолітніх. Саме за даних обставин відбулося скорочення мережі цих служб на місцях. Важливо, що на сьогодні зазначені негативні тенденції вдалося подолати. Вже прийняті Типові положення про служби у справах неповнолітніх, затверджено Порядок виявлення та ведення ними обліку неповнолітніх. В цих документах робота по запобіганню злочинності серед підлітків визначена як одна з найголовніших в діяльності служб у справах неповнолітніх. Метою цієї роботи є здійснення профілактичних заходів, спрямованих на виявлення та нейтралізацію причин, які сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень підлітками. На основі аналізу правопорушень неповнолітніх, причин та умов їх вчинення служби визначають, в яких навчальних закладах, сім'ях, культурно-освітніх установах тощо виховна робота з дітьми проводиться неналежним чином. Виходячи з цього, служби у справах неповнолітніх диференційовано планують запобіжні заходи, а потім здійснюють їх як власними силами, так і за участю інших органів й організацій. При цьому служби прагнуть, з одного боку, охопити все коло питань, актуальних з точки зору профілактики правопорушень серед неповнолітніх, з іншого боку - залучити до цієї діяльності якомога більше суб'єктів запобігання. Відтак, служби у справах неповнолітніх поєднують у своїй профілактичній роботі організаційну, координаційну, контролюючу, інформаційну, консультативну та цілий ряд інших функцій, що в свою чергу визначає особливе місце цих служб серед учасників запобігання підлітковій злочинності. Під час подальшої розбудови системи профілактики злочинів серед неповнолітніх слід вра-ховувати попередній позитивний досвід і разом з тим нові суспільні вимоги. Вважаю, було б корисно відновити роботу громадських вихователів, які б здійснювали профілактичний вплив на кож-ного конкретного підлітка, широко залучити до участі у запобіганні злочинам серед неповнолітніх громадськість шляхом створення добровільних громадських формувань за місцем проживання, навчання і роботи підлітків, а також органи місцевого самоврядування, трудові колективи підпри-ємств, установ, організацій тощо. Слід відпрацювати чітку взаємодію всіх цих органів у напрямі профілактики злочинності неповнолітніх. В цілому запобіжна діяльність повинна носити системний характер. Профілактичні заходи мають здійснюватися суб'єктами запобігання як на рівні видання спеціальних нормативно-правових актів, так і на рівні проведення загально-профілактичної й індивідуальної роботи з підлітком, що потребує відповідного впливу. Зрештою, створення надійної та ефективної системи за-побігання злочинам серед неповнолітніх дасть змогу вирішити багато суспільних проблем і насамперед забезпечить зниження злочинності у майбутньому та зміцнення правопорядку в цілому в державі.

Висновок

Одним з найнебезпечніших явищ у суспільстві є злочинність неповнолітніх. Основними причинами вчинення злочинів неповнолітніми є відсутність батьківського нагляду, недостатній виховний вплив з їх боку, скрутне матеріальне становище батьків, відсутність профілактичних заходів у школах тощо. При цьому мають місце випадки коли протиправні дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, супроводжуються посяганням на життя та здоров’я людини, що в свою чергу суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки вчинюваного неповнолітніми діяння. Кримінальний закон передбачає більш м’яке покарання осіб, які не досягли повноліття, зважаючи на їх вік.Останнім часом у суспільстві відбулися і тривають глибокі зміни, які тим чи іншим чином впливають на криміногенну обстановку. Особливо це стосується причин і умов злочинності неповнолітніх. Так, кожен 8—9 злочин в Україні вчинюється неповнолітніми. Близько 11% серед осіб, які беруть участь у скоєнні злочинів, — неповнолітні. Поширення злочинності серед них випереджає її загальне зростання, а кількість підлітків, що вчинили злочин повторно, за останні роки збільшилась більш як на 19%. Багато процесів, які нині відбуваються у суспільстві і впливають на зростання злочинності, взагалі не досліджені. Потребують теоретичного і практичного розроблення причини і умови злочинності неповнолітніх, співвідношення біологічного і соціального у формуванні антисуспільної установки у свідомості неповнолітніх на основі подій і процесів, які реально відбуваються у нашій країні. Слід також систематизувати існуючі заходи впливу на неповнолітніх як тих, що вже вчинили злочин, для їх перевиховання, так і схильних до скоєння останніх. Неабияке значення у подоланні злочинності неповнолітніх має розроблення оптимальної структури державних органів і громадських формувань, які покликані боротися з вказаним негативним явищем. Звертаючи увагу на загальні показники, які характеризують злочинність неповнолітніх (динаміку, питому вагу тощо), не можна не враховувати також Її структурні особливості: які види злочинів переважають у загальному обсягу злочинів такої категорії, число яких злочинів за видами збільшується і яка кількість скорочується. Особливо слід вивчати особистість такого злочинця. Адже пояснити сьогодні причини і умови злочинності неповнолітніх тільки соціальною обстановкою — значить не лише знову прямувати шляхом науки, а й перешкоджати успішному її подоланню.

Список використаної літератури:

1.Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій (Особлива частина) / Александров Ю.А., Гаврилишин А.П., Гринчак В.М. 2000р. 4. ПоволоцькаС. До питання про дослідження злочинності неповнолітніх Право України 2019р.