ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Поняття та біологічне значення стомлення
.1 Історія розвитку вчення про стомлення
.2 Види стомлення
.3 Біохімічні зміни під час виконання роботи
Розділ 2. Стомлення та його діагностика
.1 Фізіологічна динаміка працездатності учнів
.2 Методика дослідження процесу стомлення
.3 Шляхи боротьби зі стомленням та стимуляція дієздатності
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
ВСТУП
Величезний приріст інформації приводить до того, що учні не можуть зорієнтувати свою увагу на її засвоєнні, з великими труднощами відслідковують наукові досягнення та не завжди розуміють суть цієї інформації. Крім того заняття фізичними вправами та спортом, з метою досягнення високих спортивних результатів, потребують напруження не тільки фізичних, але й моральних сил. І в першому і в другому випадку в учнів розвивається стомлення - природнє фізіологічне явище, що проявляється під час будь-якого навантаження: розумового, емоційного, фізичного.
Термін «стомлення» давно і широко використовується у фізіології, психології, гігієні праці та спорті, інженерної психології та медицині. Актуальність науково-дослідницької роботи полягає у тому, що й донині в літературі не завжди чітко розмежовуються поняття фізичного і розумового стомлення і психічного виснаження, трудового, робочого стомлення, що ускладнює вивчення цієї досить складної області фізіології.
Тому метою дослідження є вивчення біохімічних основ стомлення у підлітків та його діагностування доступними засобами.
У зв'язку з особливостями роботи виділяють фізичне і розумове стомлення, що відбиває переважання того чи іншого виду трудової діяльності, робочого навантаження.
Фахівці в галузі медицини (Платонов, Дерев'янко та ін.) виділяють три ступені стомлення: гостре - проходить після нічного сну; хронічне, яке не проходить після звичайного відпочинку і, накопичуючись, призводить до патологічного стану - психоневроз (третя ступінь).
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у закладі вперше було діагностовано рівень стомлення у підлітків, проаналізовано працездатність їх протягом доби та тижня не лише за результатами статистичних медичних даних, а на основі власних експериментальних досліджень.
Для досягнення вищевказаної мети перед нами було поставлено наступні завдання:
розглянути біологічне значення стомлення та проаналізувати методи його дослідження;
виявити зміни в активності слини учнів внаслідок стомлення під час фізичних та розумових навантажень;
провести аналіз настання стомлення під час розумового та фізичного навантажень в групі піддослідних;
зробити висновок про вплив навантаження (розумового та фізичного) на стан стомлення. стомлення підліток навантаження розумовий
Об‘єкт дослідження - учні 9-го класу ВСШІ «Обдарованість» ХОР.
Предмет дослідження: стомлення як наслідок різного роду навантажень на організм.
Методи дослідження:
літературний;
хімічнийаналіз;
порівняльний;
експериментальний;
моніторинг.
Стан стомлення не тільки набуло виняткового наукового значення, але й стало поняттям, що відбиває наслідки впливу на організм і психіку людини різних сторін його діяльності - трудової, навчальної, спортивної, а також різних аспектів діяльності: пізнавальної, практичної, інтелектуальної, перетворюючої, міжособистісного спілкування та інших форм активності людини.
РОЗДІЛ 1.ПОНЯТТЯ ТА БІОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СТОМЛЕННЯ
.1 Історія розвитку вчення про стомлення
Проблема стомлення є однією з головних у дослідженнях фізіології, психології та гігієни праці, медицини та інших наук про людину. Вона привертала до себе увагу багатьох відомих вчених, таких як І.М. Сєченов, І.П. Павлов, Н.Є. Введенський, О.О. Ухтомський, А. Моссо, A.Bills, M.Crowford, C. Cameron та інших, які визначили місце цієї проблеми у ряді інших напрямів вивчення трудової, навчальної, спортивної діяльності людини.
Розвиток досліджень проблеми стомлення відбувався в кілька основних етапів. На початковому етапі вивчення стомлення, яке обумовлюється фізичним навантаженням, розглядалося як процес, що відбувається в робочому органі. Виникнення стомлення пов'язували з накопиченням в м'язах відпрацьованих продуктів - молочної кислоти та продуктів розпаду білків та інших речовин, з нестачею в плазмі крові енергетичних речовин, необхідних для роботи[1].
З початком досліджень проблеми стомлення стали виникати уявлення про роль у цьому процесі нервової системи. Основоположниками цих уявлень стали А. Моссо та І.М. Сєченов. З великою впевненістю висловився на користь центрально-нервової природи стомлення І.М. Сєченов, коли він підводив підсумки своїх досліджень активного відпочинку, значення перерв у роботі, тривалості робочого дня, природи стомлення (1935, 1945, 1952).
Велике значення для розуміння механізмів стомлення мають роботи П.К. Анохіна (1975), присвячені обґрунтуванню теорії функціональних систем, що дозволила пояснити фізіологічну сутність довільної діяльності людини, встановити основні принципи регуляції фізіологічних функцій. У відповідності з теорією функціональних систем стало можливим зрозуміти сутність працездатності людини як одного з видів саморегулюючих процесів.
Однією з робіт, в якій представлені результати фізіологічних досліджень трудової діяльності людини, є книга М.І. Виноградова «Фізіологія трудових процесів» (1958). У ній розвиваються погляди автора, головним чином у напрямку вивчення загальних фізіологічних закономірностей, що характеризують діяльний стан організму людини, його фізичну і розумову діяльність. Вчений вважає, що стомлення є одним з етапів досягнення високої працездатності. Стомлення і робота різні і, навіть, протилежні за зовнішніми проявами, але об'єднані у вирішенні спільного завдання - вдосконалення працездатності людини.
Погоджуючись з думкою автора про наявність тісного взаємозв'язку і взаємовпливу категорій «робота» та «стомлення», слід відзначити, що позитивний вплив на ефективність працездатності мають ті рівні стомлення, які пов'язані з раціональним ступенем навантаження функціональних ресурсів, з можливістю компенсації енергетичного потенціалу.
Якщо ж ці навантаження є значними і потребують надмірної по інтенсивності і тривалості мобілізації функціональних ресурсів, то розвиваються дезінтеграційні процеси в регуляції функціонального стану, знижується його потенціал, порушується працездатність людини, тобто її можливості виконувати конкретну роботу з певним рівнем ефективності (продуктивності, якості) протягом заданого часу. Слід вважати, що Виноградов вніс істотний внесок у розвиток теорії стомлення, яке він розглядає як розлад координаційної функції центральної нервової системи.
Таким чином, можна говорити про наявність
тісного зв'язку між втомою і працездатністю людини, - стомлення виникає на
певному етапі реалізації працездатності, коли функціональні можливості
(зусилля, мобілізація ресурсу на виконання трудових завдань) перестають
відповідати вимогам навантажень та умовам трудового процесу людини[6].
1.2 Види стомлення
У зв'язку з різноманіттям причин і ознак стомлення, складністю механізмів його розвитку до теперішнього часу не існує загальноприйнятої думки про види, форми, стадії його розвитку, що ускладнює створення єдиної класифікації втоми і перевтоми.
У зв'язку з особливостями роботи виділяють фізичне і розумове стомлення, що відбиває перевагу того чи іншого виду діяльності, навантаження. Деякі дослідники говорять і про емоційне стомлення, яке виникає від надмірних позитивних чи негативних переживань. У професіях розумового профілю (операторських, творчих, управлінських та ін.) завжди присутні в тій чи іншій мірі фізичні навантаження динамічного або статичного характеру, а будь-яка фізична праця пов'язана з активацією психічної діяльності. Дослідники, як правило, звертають більше уваги на загальні риси фізичного і розумового стомлення, хоча, природно, зазначені види стомлення мають свої специфічні особливості як в причинах розвитку, так і в механізмах регуляції, симптоматиці, способі протидії його розвитку.
Будь-який вид діяльності пов'язаний з процесами сприйняття інформації, її перетворення, прийняттям рішень, формуванням програм дій та їх реалізацію, подоланням динамічного та статичного фізичного навантаження, енергетичним забезпеченням процесів фізичної та психічної діяльності. У зв'язку з цим визначають стомлення, що розвивається при різних видах діяльності і має ряд загальних особливостей, як «загальне стомлення». Поряд із загальним виділяють і локальне стомлення (зорове, слухове, моторне, м'язове), яке характеризується впливом специфічного робочого навантаження на деякі системи організму і психіки і, відповідно, своєрідними функціональними змінами і зниженням працездатності цих систем. Однак наростаючий або тривалий вплив на ці системи призводить до подальшого розвитку локального і виникненню загального стомлення людини[5].
Виділяють три ступені стомлення: гостре - проходить після нічного сну; хронічне, яке не проходить після звичайного відпочинку і, накопичуючись, призводить до патологічного стану - психоневроз (третя ступінь).
Один з варіантів класифікації стомлення: а)
фізичне і розумове стомлення, критерієм яких може слугувати вид діяльності, що
викликає стомлення; б) природне стомлення (звичне, повсякденне) або періодичне
виникає як наслідок інтенсивного впливу навантажень; в) первинне чи повторюване
стомлення залежно від стажу роботи індивіда з даної спеціальності; г) динамічне
або статистичне стомлення; д) об'єктивне і суб'єктивне стомлення, що
визначається зовнішніми проявами або внутрішніми переживаннями, відчуттями,
почуттями; е) загальне або часткове (локальне) стомлення залежно від ступеня
участі організму або окремих його органів, систем у виробничій діяльності.
.3 Біохімічні зміни під час виконання роботи
Під час більшості спортивних навантажень фактичне використання кисню набагато менше кисневого запиту. Так, під час бігу на 100 м останній складає близько 7 л, а фактичне використання не більше 0,5 л. Під час бігу на 400 м кисневий запит дорівнює 11-13 л, а фактично витрачається не менше 3 л. Біг на 10 км має відповідно такі показники: 150 та 125 л [2].
При виконанні розумової праці найбільш вираженим є інформаційний компонент. Під час читання, генерації та обмірковуванні ідей, творчості він складає 100%. Розумова праця пов’язана з діяльністю цілісного мозку за участю нової та старої кори головного мозку. Точні механізми взаємозв’язку всього комплексу структур мозку повністю не вивчені та потребують детального дослідження. Інтелектуальні процеси, що лежать в основі розумової праці, в цілому здійснюються в лобних частках кори великого мозку. Вони інтегрують складні форми цілеспрямованої поведінки, що відповідають за вирішення творчих завдань, які потребують високого ступеня абстрагування[7].
В стані спокою енерговитрати головного мозку незначні і становлять 3% від загального обміну. Ступінь збільшення енерговитрат залежить від характеру нервово-емоційного напруження під час розумової праці. При читанні вголос сидячи приріст становить 48%, а при читанні стоячи - 94%. Високий рівень метаболічних процесів в нейронах обумовлює еволюційно розвинуту надійність їхнього кисневого забезпечення. В стані спокою головний мозок утилізує 20% від загальних витрат кисню, що забезпечує більшу об’ємну швидкість кровообігу по судинах мозку, яка складає 15% від величини хвилинного об’єму крові (700-800 мл)[4].
Механізми стомлення під час фізичного навантаження подібні з розумовим навантаженням. В обох випадках лімітуючою ланкою є стомлення в центральних механізмах, які можуть бути загальними для фізичної і розумової праці. Тому фізичне та розумове стомлення суттєво впливають один на одного. Під час фізичного стомлення розумова діяльність малопродуктивна, тому що в такому випадку знижується фізична працездатність, оскільки в обох випадках спостерігається значне емоційне напруження, що супроводжується подібними вегетативними відхиленнями[3].
Таким чином, відмінності між розумовим та фізичним стомленням мають відносний характер. Тому і в методах профілактики стомлення під час різних видів праці багато спільного.
Висока м’язова діяльність, що пов’язана з
фізичним навантаженням призводить до різкого посилення витрат АТФ в м’язах та
збільшення потреби організму в кисні. Останнє пояснюється підвищенням
інтенсивності окисних процесів, що забезпечують ресинтез безперервної витрати
АТФ.
РОЗДІЛ 2. СТОМЛЕННЯ ТА ЙОГО ДІАГНОСТИКА
.1 Фізіологічна динаміка працездатності учнів
Після фази входження в роботу настає фаза оптимальної стійкої працездатності. У цей час підліток вчиться найбільш продуктивно та якісно, всі необхідні фізіологічні механізми повністю приходять у дію. Природно, що тривалість цієї фази, як і попередньої, індивідуальна і залежить від віку, стану здоров’я, рівня тренованості тощо. Через деякий час працездатність починає знижуватися, розвивається фаза стомлення.
Стомлення виявляється спочатку несуттєвим, а потім різким зниженням працездатності. На етапі різкого зниження працездатності ще стрімкіше погіршується функціональний стан центральної нервової системи: розвивається охоронне гальмування, яке зовнішньо виявляється у підлітків у млявості, сонливості, втраті інтересу до праці і відмові її продовжувати, часто в неадекватній поведінці[10].
У період організованого активного відпочинку відновлювальні процеси забезпечують повернення працездатності до початкового, до робочого рівня, вони можуть підняти її вище цього рівня. Разом із цим натренованість виникає тоді, коли чергове навантаження йде за відновленням і закріпленням показників після попередньої роботи.
Зміна розумової роботи на фізичну, переключення з одного виду діяльності на інший, припинення розумової праці підлітків у момент початку різкого зниження працездатності (ранньої стадії стомлення) і наступна організація активного відпочинку сприяють поновленню функціонального стану центральної нервової системи. Систематичним виконанням роботи (навчальних занять, трудової діяльності) у межах вікових нормативів тривалості досягається удосконалення розумової працездатності[11].
Для діяльності центральної нервової системи, а також для інших органів і їх систем характерним є добовий ритм. Такі закономірні циклічні зміни активності фізіологічних систем знаходять відбиття у денній і добовій динаміці розумової працездатності, температурі тіла, частоти серцевих скорочень і дихання, а також в інших фізіологічних показниках[8].
Сучасним науковим дослідженням доведено, що біоритмологічний оптимум розумової працездатності у підлітків припадає на інтервал з 10-ї до 12-ї години дня. У цей період спостерігається найбільша ефективність засвоєння учнями навчального матеріалу при найменших психофізіологічних затратах організму. Після цього активність падає і знову підіймається о 16-18 годині, але вже менш виражено. За час неспання криві періодики працездатності та фізіологічних функцій у 80 % учнів репрезентують тип коливань з однією або двома вершинами (Додаток А).