ходу через надколінну чашечку, а потім ходи бинта йдуть поперемінно нижче і вище, перехрещуючись у підколінній ямці.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ПЕРЕЛОМАХ

Переломи виникають внаслідок різких рухів, ударів, падіння з висоти, інших причин. Бувають закритими і від­критими. При закритих переломах не порушується ціліс­ність шкірного покриву, при відкритих — у місцях пере­лому залишається рана (мал. 266). Найнебезпечніші відкри­ті переломи.

Розрізняють переломи із зміщенням і без зміщення кісткових уламків.

Під час аварій, катастроф, землетрусів, ядерного ураження у потерпілого можуть бути численні переломи кісток. Найтяжчими є переломи, що супроводжуються опіками і радіаційним ураженням.

Переломи, що виникають внаслідок дії кулі або ос­колка снаряда, називаються вогнепальними. Вони ха­рактеризуються розтрощенням кісток на великі й дрібні осколки, розміжченням м'яких тканин тіла в місцях пе­релому і відриванням частин кінцівки.

Основні ознаки переломів

• біль, припухлість, синці, незвична рухомість у місцях перелому, порушення функ- цій кінцівки.

У тяжких випадках пере- ломи супроводжуються шо- ком. Особливо часто розви- вається шок при відкритих переломах з артеріальною кро- вотечею.

Травматичний шок — це загрозливе для життя усклад- нення важких уражень, що ха- рактеризується розладом ді- яльності центральної нервової системи, порушенням крово- обігу, обміну речовин, інших важливих функцій організму.

Причиною шоку можуть бути тяжкі травми, особливо повторні.

Щоб зменшити больове від- чуття і запобігти виникненню травматичного шоку, потерпі-

лому необхідно ввести болезаспокійливі ліки, які є в ап- течці індивідуальній.

Шприц-тюбик (мал. 267) складається з поліетиле­нового корпуса, ін'єкційної голки і захисного ковпачка; призначений для одноразового внутрім'язового або під­шкірного введення протибольових ліків.

Щоб зробити укол, правою рукою беруть шприц- тюбик за корпус, лівою — за ребристий обідок, і корпус прокручують до кінця. Знімають ковпачок з голки. Не торкаючись голки руками, роблять укол у м'які частини тіла. Міцно тримаючи пальцями корпус шприц-тюбика, вводять ліки і, не відриваючи руки, виймають голку. Використаний шприц-тюбик приколюють до одягу по­терпілого на груди, щоб на наступних етапах евакуації було відомо, що йому введено болезаспокійливі ліки, Основне правило надання першої медичної допомоги при переломах — здійснення в першу чергу тих заходів, від яких залежить збереження життя потерпілого, а са­ме: зупинка артеріальної кровотечі, попередження трав-

матичного шоку, накладання стерильної пов'язки на ра­ну, проведення іммобілізації табельними чи підручними засобами.

Іммобілізація — це забезпечення нерухомості кісток у місці перелому; вона зменшує біль, що дає змогу уник­нути травматичного шоку. Проводячи іммобілізацію, не­обхідно щадити потерпілого. Нерухомість у місці пере­лому досягається накладанням спеціальних шин або під­ручних засобів і фіксацією двох найближчих суглобів (вище і нижче місця перелому). Така іммобілізація нази­вається транспортною (мал. 268).

Підручними засобами іммобілізації можуть служити смужки фанери, палиці, тонкі дошки, різноманітні побу­тові предмети, за допомогою яких можна забезпечити не­рухомість у місці перелому.

При переломах ключиці на зону надпліч накладають два ватно-марлевих кільця і зв’язують їх на спині. Руку підвішують на косинці.

При переломі кісток передпліччя руку потрібно обережно зігнути в ліктьовому суглобі під прямим ку­том, повернути долонею до грудей і в такому положенні зафіксуйати шиною або підручними засобами. Шину накладають від основи пальців до верхньої третини плеча. При цьому досягається нерухомість у проме- невозап'ястковому і ліктьовому суглобах. Руку підвішу­ють на косинці.

Переломи стегнової кістки, особливо відкриті,— ду­же важка травма, що часто супроводжується кровотечею і шоком. Підручні засоби (наприклад, дошки) при іммо­білізації стегна накладають на його бічні поверхні (одну

• на внутрішню, другу — на зовнішню) і фіксують до кінцівки і тулуба широким бинтом, поясним ременем, рушником. На кісткові виступи гомілковостопного і колінного суглобів, а також у пахову впадину і в пах під­кладають вату.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ОПІКАХ

Опіки виникають під дією високих температур. Опіки від світлового випромінювання, полум'я, кип'ятку і гарячої пари називаються термічними, а від дії на шкі­ру і слизові оболонки сильних кислот і лугів, які спри­чинюють не тільки місцеве ураження, а й загальне от­руєння організму, — хімічними.

Важкими є опіки від напалму та інших запалюваль­них речовин. Напалм прилипає до одягу і, продовжуючи горіти, вражає не лише шкіру, а й підшкірну клітковину та м'язи й утворює глибокі опіки.

Залежно від глибини ураження шкіри і тканин тіла розрізняють чотири ступені опіків: легкий (І) — почервоніння шкіри; середньої тяжкості (П) — утворення пухирів; тяжкий (ПІ) — змертвіння всієї товщини шкіри; надзвичайно тяжкий (IV) — обвуглювання тканин тіла.

При великих (понад 10—15% поверхні тіла) опіках

2. —III ступенів виникає важке загальне ураження ор­ганізму — опікова хвороба, яка нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його довготривалість (24—72 години). Опікова хвороба харак­теризується гострою інтоксикацією, порушенням в орга­нізмі водно-сольового обміну. Все це часто призводить до запалення легенів, ураження печінки, нирок, гострих виразок шлунково-кишкового тракту.

При опіках насамперед потрібно погасити одяг, якщо він горить, для чого на ураженого слід накинути пальто, ковдру тощо. Потім необхідно дати потерпілому випити теп­лої підсоленої води. Обпечену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи і залишаючи на місці ті його шматки, що прилипли до тіла. Не можна розрізати або роздушувати пу­хирі, торкатись обпаленої поверхні руками, змазувати її жиром, маззю чи іншими речовинами. На опікову поверхню накладається стерильна пов’язка.

При великих опіках, які займають значну поверхню ті­ла, ураженого слід загорнути в чисте простирадло, вжити всіх необхідних заходів для запобігання шоку і терміново транспортувати його до медичного закладу.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ВІДМОРОЖЕННІ

Відмороження — це ушкодження тканин організму внаслідок дії на них низьких температур. Відмо­

роження можливі навіть за температури вище 0°С, особ­ливо при періодичних відлигах. До відмороження приз­водить мокре і тісне взуття, тривале перебування в неру­хомому стані на холоді і в снігу, під холодним дощем. Найчастіше відморожуються кінцівки, насамперед нижні.

Залежно від глибини ураження тканин тіла розріз­няють чотири ступені відморожень: легкий (І) — набряклість, синюшність; середньої тяжкості (Н) — хворобливість шкіри; тяжкий (ІП) — утворення пухирів (заживления без наслідків); надзвичайно тяжкий (IV) — змертвіння м'яких тканин тіла і навіть кісток.

Надаючи першу медичну допомогу, потерпілого кла­дуть у ванну з теплою водою, а коли такої можливості немає, то захищають від холоду на місці: дають йому гарячий чай, каву, а мокрий одяг, мокре взуття заміню­ють сухим. Якщо ще не настали зміни в тканинах (пухи­рі на шкірі, змертвіння), то відморожені місця протира­ють спиртом чи одеколоном й обережно розтирають ват­ним тампоном або вимитими сухими руками до почер­воніння шкіри. Якщо ж зміни вже є, то ушкоджені міс­ця протирають спиртом і накладають стерильну пов'яз­ку. Не рекомендується при відмороженнях будь-якого ступеня розтирати ушкоджені місця шкіри снігом, бо це може погіршити стан потерпілого.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ЕЛЕКТРОТРАВМАХ

Ураження електрострумом виникають у побуті й на виробництві найчастіше через порушення правил корис­тування джерелами електроенергії; іноді трапляються ураження блискавкою. Проходження електричного струму викликає в організмі загальні й локальні зміни. Ураження відбувається тоді, коли людина виявляється увімкненою в електричне коло і струм проходить крізь неї в землю, а також під час дії індукційного струму. Тяжкість ураження залежить від величини струму, віку і стану здоров'я потерпілого. Мають також значення ступінь опірності тканин і навколишнє середовище. Так, електричний струм добре проходить крізь вологі тканини тіла і погано — крізь шкіру долонь і п'ят. Більш виражені зміни відбуваються зі шкірою підвищеної вологості, стомленою і виснаженою.

Постійний струм напругою до 40 В не викликає смертельного ураження. При напрузі 220—380 В вми­рають 20—30%, при 1000 В — 50%. Дія струму напругою 3000 В і більше практично завжди призводить до смерті потерпілого. Змінний струм напругою 127— 220— 380 В і частотою 50 Гц небезпечніший,, ніж постійний.

Суха шкіра має достатній опір і не ушкоджується струмом напругою 60 В. При напрузі 220 В шкіра ушкод­жується завжди. При напрузі понад 500 В виникають ♦ пробої* шкіри; тоді електричному струму чинять опір лише внутрішні органи.

При ураженні блискавкою дуже небезпечним є пря­ме попадання в голову. 80—90% потерпілих непри­томніють. Порушення серцевої діяльності при ураженні блискавкою менш небезпечне, ніж при ураженні елек­тричним струмом, у зв'язку з короткочасністю дії і високою напругою в зоні розряду. Зупинка дихання найчастіше виникає як вторинне явище, що спричи­няється рефлекторною зупинкою серця, ушкодженням ребер і мозку після падіння потерпілого.

При наданні першої допомоги слід насамперед, до­тримуючись правил безпеки, припинити дію електрич­ного струму на потерпілого (вимкнути струм, перервати або відвести дріт). Усе це треба зробити дуже швидко, але й обережно, користуючись предметами, що не прово­дять струм (палицею, сухою мотузкою). Слід одягнути гумові рукавиці, взути калоші або гумові чоботи, якщо вони є. При зупинці дихання проводять штучну венти­ляцію легень. В разі зупинки серця роблять його закри­тий масаж; перед цим потрібно один-два рази вдарити кулаком у нижню частину грудної клітки.

ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ РАПТОВОМУ ПРИПИНЕННІ СЕРЦЕВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ДИХАННЯ

Нерідко зовнішній вигляд людини, яка потрапила в біду, значні ушкодження, нерухомість її тіла можуть створити враження, що вона померла. Тому необхідно знати ознаки, які вказують на те, що потерпілий живий і потребує медичної допомоги:

дзеркало, прикладене до рота, пітніє — отже, потерпілий дихає;

зіниця звужується при наближенні джерела світла (запаленого сірника, електричного ліхтарика) і роз­

ширюється при віддаленні;

палець руки набрякає, якщо його перев'язати нит­кою — отже, система кровообігу діє, фіксуються за­стійні явища;

шкіра запалюється (червоніє) під дією запаленого сірника чи цигарки.

При раптовому припиненні серцевої діяльності і ди­хання наступає стан клінічної смерті. Якщо відразу ж розпочати непрямий масаж серця і штучне дихання (штучну вентиляцію легень), то є шанс урятувати по­терпілого, Штучну вентиляцію легень виконують різ­ними способами; з них найрозповсюдженіший — «з рота в рот».

Перш ніж розпочати штучне дихання, потрібно покласти потерпілого на спину і переконатися, що його повітропроникні шляхи вільні для проходження повітря. З цією метою його голову максимально від­хиляють назад. Якщо щелепи стиснуті, то треба ви­сунути нижню щелепу вперед і, натискуючи на під­боріддя, розкрити рот, потім серветкою очистити ротову порожнину від слини та блювотної маси і розпочати штучне дихання; накласти на відкритий рот потерпілого розкриту серветку (носову хустинку), затиснути йому ніс, зробити глибокий вдих, щільно притулити свої губи до губ потерпілого (для герметичності) і з силою видих­нути повітря йому в рот (мал* 269, а). Вдувати треба та­ку кількість повітря, щоб воно щоразу якомога повніше розправляло легені потерпілого (це можна побачити, сте­жачи за рухом грудної клітки). При пораненні (ушко­дженні) нижньої щелепи штучне дихання можна здійс­нити іншим способом: вдувати повітря через ніс потер­пілого (рот має бути закритим). Повітря вдувають рит­мічно 16—18 разів за 1 хв до поновлення природного ди­хання або до встановлення цілком певних ознак смерті.

При раптовому припиненні серцевої діяльності, ознаками якого є відсутність пульсу, серцебиття і реак­ції зіниць на світло (зіниці широко розкриті), негайно розпочинають непрямий масаж серця: потерпілого кла­дуть на спину на тверду, жорстку поверхню. Стають з лі­вого боку від нього і кладуть свої долоні одна на одну на ділянку нижньої третини грудної клітки потерпілого. Енергійними ритмічними поштовхами (50—60 разів за 1 хв) натискують на груди, після кожного поштовху від­пускаючи руки, щоб дати можливість випростатися