Реферат: Розвиток лізингу в Україні

3

УніКредит Лізинг

1415.13

1459.52

1462.60

-0.21%

-3.04%

4

ІНГ Лізинг Україна

1336.70

1482.00

1420.00

4.37%

-9.80%

5

ОТП Лізинг

1156.11

756.89

131.46

475.78%

52.74%

6

Порше Лізинг Україна

546.44

363.83

229.83

58.31%

50.19%

7

Хюпо Альпе-Адриа-Лізинг

491.72

677.14

796.78

-15.02%

-27.38%

8

АLD Аотое/Перша лізингова компанія

466.32

336.00

294.60

14.05%

38.79%

9

Євро Лізинг

323.56

412.58

429.49

-3.94%

-21.58%

Сканія кредіт Україна

350.00

138.60

238.68

-41.93%

152.53%

Як можна помітити, станом на кінець 2012 року 5 з 10 найбільших лізингових компаній показали від'ємний темп приросту відносно 2011 року. Друга ж половина навпаки продемонструвала значне зростання лізингового портфелю: так, наприклад, темпи приросту для Райффайзен Лізинг Аваль, другої з найбільших компаній, склали 43,8% в 2011 році та 4.78 % в 2012 році.

Слід зазначити, що жодна з трійки лідерів лізингових компаній не є суто українськими. Наприклад, «ВТБ Лізинг Україна», яка впевнено займає першу позицію рейтингу протягом 2008-2012 рр., є дочірньою компанією російської «ВТБ Лізинг». Також компаніями з іноземним капіталом є лідируючі «Райффайзен Лізинг Аваль», яка є дочірньою компанією Райффайзен Банк Аваль та Райффайзен Лізинг Інтернаціональ; та «УніКредит Лізинг», яка входить до складу фінансової групи UniCredit Group, і 100% акцій якої належать УніКредит Лізинг (Італія).

Лізинговий ринок протягом 2007-2012рр. мав тенденцію до розширення, про що свідчить збільшення кількості лізингоотримувачів, з якими укладено лізингові угоди. Після наставання кризи 2007р. показники лізингового ринку знизилися, проте до 2012р. відбулося поліпшення основних показників.

Показники лізингового ринку в Україні 2007-2012 рр.

№	Показники, тис. грн.	Роки
		2007	2008	2009	2010	2011	2012
1	Вартість активів, Що передані у лізинг протягом року	962	2396	14063	10865	8345	11345
2	Вартість лізингових угод на початок року	1738	3601	19148	12467	6788	14897
3	Кількість лізингових угод протягом року	2534	6098	12105	6754	4532	7546
4	Кількість лізингоотримувачів	1019	3009	4407	2067	3987	3789

На сучасному етапі, ринок лізингових послуг має позитивні тенденції для подальшого розвитку та зростання, незважаючи на різкий спад попиту на послуги цього спектру у 2008-2009рр., у 2012 році відбувається поступове нарощення до кризових темпів розвитку. Все більша частка населення дізнається про цей вид фінансування, все більше підприємств розглядають лізинг як альтернативу кредитуванню.

Тобто у подальшому є вірогідність потреб зростання лізингових послуг, що буде потребувати більш досконалого вивчення цієї тематики та розв’язання пов’язаних з нею проблем: брак достовірної інформації, недостатньо розвинутий сектор малих та середніх підприємств, ускладнений доступ до фінансування, недосконалість законодавства в цьому питанні та ін.

Україна має досить високий потенціал для розвитку ринку лізингу, але існують деякі проблеми, що стримують цей розвиток, а саме:

. Доступ до фінансування. Вартість лізингу залишається відносно високою для лізингоотримувача, тому малі і середні підприємства все ще мало використовують переваги лізингу. Переважна більшість лізингових угод передбачає авансовий платіж, середня величина якого 20% від вартості предмету лізингу. Відсоткова ставка по лізингу вища за банківський кредит, крім того вимагається додаткове забезпечення окрім самого предмету лізингу. Але багато компаній, які сьогодні входять на ринок добре обізнані з існуючими умовами. Такі компанії вимагають менший авансовий платіж та забезпечення (іноді не вимагають взагалі), і приймають рішення по кредитуванню швидше орієнтуючись на грошовий потік ніж на кредитну історію. Вони також запроваджують простішу процедуру заявки та оформлення лізингових угод. Завдяки приходу на ринок таких нових компаній конкуренція буде зростати, що зробить лізинг більш доступним для середнього і малого бізнесу .

. Податкове законодавство та адміністративна реформа. Існуюче податкове законодавство містить деякі перепони щодо лізингу. Необхідно внести певні зміни до адміністративної та судової системи, щоб спростити процедуру повернення об'єкту лізингу, що зменшить вартість транзакції для лізингодавця. Уряд України висловив ідею, що лізинг буде важливим компонентом його компанії по розвитку інвестиційного клімату в Україні, шляхом внесення змін в існуюче законодавство.

. Недостатність знань. Відчувається гостра необхідність в тому, щоб малий і середній бізнес був більш обізнаним щодо лізингу. Не зважаючи на те, що Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК) та інші донори проводять публічну освітню компанію стосовно лізингу як альтернативного фінансового інструменту, лише великі компанії отримують переваги від використання цього інструменту. Крім того деякі банки-резиденти рекламують «лізингові послуги» як такі, що не відрізняються від банківського кредиту.

. Відсутність вторинного ринку для довгострокових активів. Не зважаючи на величезний попит на оновлення основних фондів в багатьох галузях економіки, включаючи сільське господарство та медицину, лізингові компанії не мають бажання давати в лізинг неліквідні активи. Наприклад, існує дуже добре розвинений вторинний ринок для автомобілів, які займають найбільшу частину в лізинговому портфелі. Як очікується, автомобілі і в подальшому будуть надаватися в лізинг у великій кількості. Що ж стосується сільськогосподарської індустрії та медицини, то вони як і в державах з більш розвинутим ринком, залишаються без належної уваги.

. Нерозвинуті кредитні бюро. Лізингові компанії відчувають труднощі аналізуючи потенціальних лізингоотримувачів внаслідок відсутності достатньої інформації про кредитну історію клієнта. В країнах де лізинг складає суттєвий процент капітальних інвестицій, процедури аналізу суттєво спрощуються, оскільки простий телефонний дзвінок може надати інформацію про кредитну історію потенційного лізингоотримувача.

Для більш ефективного розвитку лізингу необхідно дотримуватись таких умов:

дотримання учасниками ринку лізингу вимог законодавства;

дотримання єдиних підходів при розробці та реалізації політики щодо учасників кредитних відносин на фінансовому ринку;

забезпечення захисту прав учасників ринку лізингу;

запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринку лізингу, забезпечення рівних можливостей для доступу до ринку лізингових послуг;

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення фінансових ресурсів учасників ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

забезпечення прозорості та відкритості ринку лізингу;

зміцнення та динамічний розвиток вітчизняного ринку лізингу, підтримання довіри до нього та сприяння його інтеграції в європейський та світовий ринки лізингу.

Загалом, розвиток вітчизняного ринку лізингу допоможе малому і середньому бізнесу не відволікаючи власні ресурси, здійснити модернізацію основних фондів і отримати нове, сучасне високотехнологічне обладнання та розширити збут власної продукції, особливо тієї, яка дорого коштує.

Для розвитку та вдосконалення лізингу в Україні потрібно передусім усунути нормативно-правові перешкоди на правовому рівні і у самому механізмі його фінансування. За оцінками фахівців, практика вітчизняного лізингу виявила суттєві недоліки та загальну не адаптованість українського законодавства до сучасних різновидів бізнесу, що практикуються в країнах з розвиненою ринковою економікою, особливо, це стосується питання їхнього оподаткування. Створення умов для широкого використання лізингових послуг сприятиме фінансуванню для оновлення основних фондів вітчизняних підприємств і зростанню обсягів виробництва в різних галузях економіки, а це забезпечить збільшення робочих місць та покращення рівня життя населення. Оскільки лізингові операції є дієвим і реальним способом фінансування виробництва, тому на сьогоднішній день лізинг - найперспективніший фінансовий інструмент, здатний ефективно розвивати виробництво, активізувати інвестиційний процес у країні.

Висновок

Основними чинниками, що стримують розвиток лізингу в Україні, є:

Недосконалість законодавчого забезпечення:

колізії та протиріччя між окремими законодавчими актами, що регулюють лізингову діяльність;

неоднозначність трактування окремих положень нормативно-правових актів щодо операцій лізингу;

неврегульованість окремих складових лізингової діяльності, зокрема, питань вторинного лізингу, повернення предмета лізингу лізингодавцю, взаємовідносин між учасниками лізингу у випадку пошкодження предмета лізингу тощо; - нестабільність законодавства, що створює додаткові ризики для лізингу, який за своєю сутністю є довгостроковою операцією.

Недостатня інтеграція у міжнародне законодавче поле щодо лізингу:

національні положення (стандарти) обліку, що стосуються операцій лізингу, не повною мірою відповідають міжнародним стандартам; по більшості національних стандартів обліку відсутні методичні рекомендації;

Україна не є учасником цілого ряду міжнародних конвенцій, які стосуються лізингу.

Несприятливий податковий клімат:

дискримінаційний податковий режим в оподаткуванні податком на додану вартість відсотків та комісій лізингодавців при фінансовому лізингу (порівняно з банками);

відсутність прийнятної податкової амортизації по лізингових активах, що належать до основних засобів виробничого призначення (3 група основних засобів);

безпідставність сплати при міжнародному фінансовому лізингу податку (15%) на весь лізинговий платіж, що надходить нерезиденту;

неможливість віднесення на валові витрати всіх коштів, що витрачаються на страхування лізингових активів.

Обмеженість можливостей залучення коштів для фінансування лізингових операцій, недосконалість структури джерел фінансування лізингових операцій.

Недостатня фінансова стійкість лізингодавців.

Недостатній розвиток та обмежене використання інфраструктури ринку лізингу (бюро кредитних історій, реєстр обтяжень рухомого майна, реєстр обтяжень нерухомого майна, механізми страхування фінансових ризиків тощо).

Недостатність кваліфікованих кадрів у сфері лізингу та низький рівень обізнаності з питань лізингу серед представників малого та середнього бізнесу. Учасниками ринку лізингу є:

Виробники/продавці/постачальники активів, які можуть надаватися у лізинг - вони за допомогою лізингу мають змогу розширити обсяги та пришвидшити збут своїх товарів та послуг.

Лізингоодержувачі - юридичні та фізичні особи, яким лізинг дозволяє швидко та з мінімальними витратами отримати у тривале користування необхідні їм основні засоби та деякі супутні послуги.

Лізингодавці - юридичні особи, які, передають у тривале користування основні засоби та надають супутні послуги лізингоодержувачам, залишаючись власниками лізингових активів протягом терміну дії договору лізингу. Лізингодавцями можуть бути:

банки, що надають послуги лізингу (фінансового лізингу);

фінансові установи, що не є банками, які, займаючись виключно фінансовими послугами, надають основні засоби у фінансовий лізинг;

не фінансові установи, що серед інших видів діяльності надають послуги фінансового лізингу, або фінансового та оперативного лізингу;

не фінансові установи, що надають послуги оперативного лізингу.

Банки та інші фінансові установи (страхові компанії, інститути спільного інвестування тощо), які за допомогою лізингу можуть розширювати спектр своїх послуг, збільшувати клієнтську базу.

Держава зацікавлена у розвитку лізингу, оскільки він є інвестиційним механізмом, що сприяє оновленню техніки та технологій, зростанню конкурентоздатності економіки, зменшенню енергоємності та матеріалоємності виробництва, зростанню екологічної та технічної безпеки виробництва, покращенню умов праці, розвитку малого та середнього бізнесу, сільського господарства, соціальної сфери тощо, підвищенню ефективності виробництва та добробуту населення, розширенню податкової бази, зростанню бюджетних надходжень.

Політика держави щодо формування та розвитку ринку лізингу в Україні має бути спрямована на:

дотримання учасниками ринку лізингу вимог законодавства;

дотримання єдиних підходів при розробці та реалізації політики щодо учасників кредитних відносин на фінансовому ринку;

забезпечення захисту прав учасників ринку лізингу;

запобігання монополізації та створення умов для розвитку добросовісної конкуренції на ринку лізингу, забезпечення рівних можливостей для доступу до ринку лізингових послуг;

створення умов для ефективної мобілізації та розміщення фінансових ресурсів учасників ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

забезпечення прозорості та відкритості ринку лізингу;

зміцнення та динамічний розвиток вітчизняного ринку лізингу, підтримання довіри до нього та сприяння його інтеграції в європейський та світовий ринки лізингу.

Державне регулювання ринку лізингу здійснюється шляхом:

ведення Державного реєстру фінансових установ;

розробки та затвердження нормативно-правових актів, обов'язкових для виконання учасниками ринку лізингу, контролю за їх виконанням;

здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізингу;

нагляду за діяльністю лізингодавців;

застосування уповноваженими державними органами заходів впливу.

Формування та розвиток ринку лізингу в Україні мають базуватися на наступних принципах:

ефективність - максимальна реалізація можливостей ринку лізингу в оновленні основних засобів (машин, обладнання, транспортних засобів, об'єктів нерухомого майна), впровадження найсучаснішої техніки та технологій в економіку України для забезпечення її конкурентоздатності та ефективності, для задоволення життєвих потреб населення;

рівноправність учасників кредитних відносин на фінансовому ринку - забезпечення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів та позичальників на ринок фінансових ресурсів, недопущення монополії та дискримінації прав і свобод суб'єктів ринку лізингу;

захист прав учасників лізингових угод - створення необхідних умов (правових, соціальних, економічних) для реалізації прав та інтересів всіх учасників лізингових угод;

прозорість та відкритість - забезпечення зацікавлених осіб достатньою та достовірною інформацією щодо лізингодавців;

контрольованість - створення надійно діючого механізму обліку та контролю, запобігання зловживанням на ринку лізингу;

конкурентність - забезпечення необхідної свободи підприємницької діяльності лізингодавців, створення умов для здорової конкуренції у залученні ними фінансових ресурсів, недопущення монополізації окремих секторів ринку лізингу через можливість залучення окремими лізингодавцями безкоштовних (бюджетних) фінансових ресурсів.

Список використаної літератури

1.Закон України «Про фінансовий лізинг» від 11.12.03 р., №1381-ІV з наступними змінами і доповненнями.