Міністерство освіти і науки України
ЗВО «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая»
Факультет «Право»
РЕФЕРАТ
Виконав:
Студент 4-го курсу
Групи: ПК-81
Ребік Олексій
Київ-2020
Зміст
Вступ............................................................................................................................3
1) Предмет і метод господарського права................................................................4
2) Господарські правовідносини, їх ознаки та види.................................................6
3) Методи господарського права ............................................................................10
Виксновок..................................................................................................................11
Список використаної літератури.............................................................................12
Вступ
Господарське право, як і будь-яку юридичну дисципліну, можна визначити за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З даного положення господарське право являє собою систему норм, які регулюють господарські відносини, а саме відносини, в які вступають організації та підприємці у процесі їхньої господарської діяльності. Саме господарські відносини України являють собою предмет господарського права. Слід враховувати також і те, що господарське право регулює відносини щодо державного регулювання економіки, яке здійснюється у певних правових формах і за допомогою певних методів.
Об'єктивними чинниками, що зумовлюють необхідність державного регулювання господарського життя, є: - виконання державою соціальних функцій - забезпечення умов для нормальної життєдіяльності суспільства, в тому числі у сфері економіки. Таким чином держава виконує функцію організації господарського життя суспільства; - наявність у держави на праві власності ще досить значного масиву майна (передусім засобів виробництва), що зумовлює управління державним сектором економіки з боку держави-власника.
Господарське право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і наданні послуг з метою отримання прибутків. Господарське право є комплексною галуззю права, що формується н а нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно правових угод, а також містить в собі норми фінансового, адміністративного, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносять ся між собою як загальне та спеціальне. Цивільне право обумовлює загальні основи регулювання майнових і особистих немайнових відносин, а господарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності. Основною метою дисципліни «Господарське право» є викладення основних засад господарської діяльності, підприємництва, процесів приватизації, кредитно-банкових відносин податкової політики суб'єктів тамайнови х основ господарювання, особливостей правового регулювання в окремих галузях господарювання зовнішньоекономічної діяльності тощо. 7 Господарське право як наука регулює господарські відносини, що иникають у сфері економіки, а саме в процесі господарської діяльності підприємств, організацій і установ. Наука «Господарське право» — це сукупність суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. Норми господарського пра ва та законодавство регулюють господарські відносини, в які вступають у процесі господарської діяльності підприємства, установи та організації.
Предметом вивчення господарського права є відносини, які виникають в процесі господарської діяльності суб'єктів підприємництва, приватних, державних, кооперативних, громадських організацій та установ, наділених відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами іобо в'язками та відповідальністю за свої дії. Господарське право як наука з'явилося недавно і не вивчалося у навчальних закладах, а входило до складу «Фінансового права», «Цивільного права», «Арбітражного права» та інших правових наук. Але у зв'язку з проголошенням незалежності України та переходом до ринкових відносин виник ла необхідність у регулюванні господарської діяльності підприємств, об'єднань і організацій різних форм власності. Виходячи з того, що було прийнято багато законодавчих актів, у вищих навчальних закладах з'явилася низка таких дисциплін, як «Банківське право», «Податкове право», «Комерційне (підприємницьке) право» тощо. Як навчальна дисципліна «Господарське право» тісно пов'язане з іншими навчальними дисциплінами, що вивчаються у вищих навчальних зак ладах, однак як самостійна галузь права вона знайшла відтворення в Господарському кодексі України та багатьох нормативних і законодавчих актах, що видаються Верховною Радою, а також в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, наказах міністерств і відомств [16, c.19]. Господарське право складається з багатьох фінансово-правових і цивільно правових норм, які в сукупності регулюють господарські відносин.
Господарсько-правова концепція і Господарський кодекс (ст. 1) визначають господарські відносини у власному (спеціальному) розумінні. А саме: господарськими є відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Господарські відносини як предмет регулювання складаються лише з двох елементів - організаційного (організація виробництва, обігу) і майнового. Сукупність господарських відносин у такому вузькому розумінні є предметом господарського права. За предметом у такому розумінні господарське право вирізняється з інших галузей права, норми яких діють у сфері господарювання.
Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин встановлене ст. 4 ГК, в ч. 1 якої зазначено, що не є предметом регулювання Господарського кодексу:
а) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;
б) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;
в) трудові відносини;
г) фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;
д) адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.
Господарські відносини мають певні ознаки. Насамперед, це обмежене, порівняно з цивільним правом, коло суб’єктів. Такими суб’єктами є учасники відносин у сфері господарювання, перелік яких встановлено ст. 2 ГК. Це:
- суб’єкти господарювання;
- споживачі;
- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією;
- громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Особливим суб’єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.
Другою характерною ознакою господарських відносин є існування організаційно-господарських зобов’язань як окремого виду господарських зобов’язань, а також поєднання в господарських відносинах організаційних і майнових елементів. Таке поєднання викликане тим, що однією з правових підстав виникнення та функціонування господарських правовідносин між суб’єктами господарювання та їх контрагентами є, зокрема, державні замовлення і державні завдання (ст. 13 ГК). Правовою підставою виникнення господарських правовідносин є рішення їхніх суб’єктів укласти відповідний договір: господарський (ст. 184 ГК) або організаційно-господарський (ст. 186 ГК). Ці рішення ґрунтуються, зокрема, на планах учасників господарських відносин (плани економічного і соціального розвитку, бізнес-плани тощо).
Третя ознака господарських відносин - їх матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація (оборот) суб’єктами господарювання продукції (виконання робіт, надання послуг).
Відповідно до ч. 4 ст. 3 ГК сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.
Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (ч. 5 ст. 3 ГК).
Під організаційно-господарськими відносинами розуміють відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. 3 ГК).
Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами (ч. 7 ст. 3 ГК), Слід зазначити, що регулювання цих відносин у зв’язку з їх особливим характером здійснюється не нормами ГК, а положеннями локальних правових актів, що приймаються самими господарськими організаціями стосовно своїх структурних підрозділів.
Господарські правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.
Так, за характером правовідносин розрізняють:
- відносини з безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництва та реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг);
- відносини з організації господарської діяльності (державна реєстрація, ліцензування, патентування, квотування та інші форми державного регулювання господарської діяльності),За взаємним становищем сторін правовідносини поділяються на:
- горизонтальні, учасники яких рівноправні;
- вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управління, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.
За сферою дії правовідносини поділяються на:
- внутрішньогосподарські, що виникають всередині господарської організації між її структурними підрозділами, а також між господарською організацією та її структурними підрозділами;
- міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб’єктами господарювання.
За галузями господарювання і сферами управління, в яких вони виникають і функціонують, виділяють такі правовідносини:
- у галузі промисловості;
- у галузі сільського господарства;
- у галузі транспорту;
- у галузі капітального будівництва;
- у сфері приватизації;
- у сфері антимонопольного (конкурентного) регулювання;
- у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Методи правового регулювання господарських відносин — це застосовувані законодавцем способи правового впливу та оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення норм права і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.
Розрізняють чотири основні методи правового регулювання господарських відносин.
1. Метод приписів (імперативний) передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах).
2. Метод автономних рішень (диспозитивний) дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення і передбачає обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень.
3. Метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається шляхом компромісу (укладення господарського договору).
4. Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) в сфері господарювання. Це примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, в т. ч. відкритих акціонерних товариств.
Концептуально названі методи господарського права базуються на двох принципах. Перший – загальнодозволений («дозволено все, що не заборонене законом») – діє в правовому регулюванні поведінки суб’єктів господарювання. Другий – що зобов’язує («дозволено тільки те, що що визначено законом») – стосується правової організації діяльності органів управління в сфері господарювання.
Висновок
Таким чином, господарське право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і наданні послуг з метою отримання прибутків.
Господарське право є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.
Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права та поведінку суб'єктів господарських правовідносин.
Список використаної літератури
Господарське право України: навч. посіб.: у 2 ч. Ч. 1; за заг. ред. О. П. Гетьманець, Ю. М. Жорнокуя, О. М. Шуміла / О. П. Гетьманець, Ю. М. Жорнокуй, О. М. Шуміло та ін. – К.: Хай-Тек Прес. – 368 с.
Господарське право України : підручник у 2-х ч., Ч. 2 / Андрєєва О. Б., Гетманець О.П., Гришина І.І. та ін., – Х.: Харк.нац.ун-т внутр. справ, 2014. – 368 с.
Господарсько-процесуальний кодекс // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6 (11.02.92). – Ст. 56.
Цивільний кодекс України // Голос України. – 2003. – № 3 (12.03.2003) № 45–46; Голос України. – 2003. – № 3 (13.03.2003). – № 47-48.