людиною і її здатністю нести моральну відповідальність. Це стає однією з передумов виникнення морально-професійних чи етичних кодексів широкого кола сучасних професій.
Види професійної етики та їх гуманістична спрямованість.
Оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей у всій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності, де висуваються надзвичайно високі моральні вимоги до людей, які професійно нею займаються. Це стосується тих видів діяльності, які здатні породжувати дуже гострі моральні колізії, що при інших видах діяльності виникають лише епізодично. Ці гострі моральні колізії мають місце перш за все, там, де вирішуються питання життя і смерті, здоров'я, свободи, честі й гідності людини, де моральні якості спеціаліста набувають вирішального значення, де доля одного може значною мірою залежати від моральної спроможності іншого. Більш того, в деяких професіях навіть сама професійна спроможність спеціаліста багато в чому залежить від його моральних якостей. Це, перш за все, стосується праці лікаря, юриста, вчителя, керівника, військового, дипломата, журналіста і т. п.
Отже, йдеться про медичну, юридичну, педагогічну, військову, дипломатичну, журналістську етику. Саме в цих сферах діяльності особливо велика залежність однієї людини від іншої, і результати професійної діяльності однієї можуть мати доленосне значення для іншої. До представників названих професій суспільство висуває підвищені моральні вимоги не через їх масовість, а тому, що їх діяльність пов'язана безпосередньо з людьми, їх інтересами. Однак професій, де «об'єктом праці» виступають живі люди, чимало, і за змістом діяльності ці професії різні. У зв'язку з цим є необхідність їх розподілити, по-перше, на професії обслуговуючої праці (перукарі, продавці, офіціанти, поштарі та ін.), де багато професійних приписів, вимог, що мають обов'язковий характер, але вони не є власне моральними; по-друге — професії, де укорінилися традиції, сформувалися елементи морально-психологічного характеру, де моральні засади становлять не лише умову успішного здійснення професійної діяльності, а й є внутрішнім її компонентом (лікарі, вчителі, юристи, журналісти, дипломати та ін.). Головною ознакою цих професій виступає можливість «вторгнення» у духовний світ людини, у її долю, що і породжує особливі моральні колізії, які тягнуть за собою зміну субординації моральних вимог. Для регуляції цих колізій окрім загальнолюдських моральних цінностей, потрібні ще додаткові спонукання у вигляді підвищених моральних вимог, що й викликає до життя необхідність нових видів професійної етики.
У трудовій діяльності юриста, лікаря, дипломата, педагога, керівника будь-якого рівня, більше ніж в якійсь іншій, суспільство бере до уваги не тільки рівень освіти, обсяг спеціальних знань, вмінь, навичок, а й моральні якості працівника, під якими розуміють стійкі вияви моральної свідомості в поведінці і вчинках. Тут
- 51 -
моральне «обличчя» посідає особливе місце, іноді воно відіграє головну роль у вирішенні професійних завдань.
У суспільстві, не дивлячись на те, що в основі конкретних обов'язків представників тієї чи іншої професії лежать одні й ті самі вимоги загальної моралі, існують все ж і специфічні моральні вимоги. Наприклад, для лікаря основною морального вимогою є чуйне, уважне, турботливе ставлення до хворого, охорона здоров'я і життя людини; для вчителя — любов до дітей і усвідомлення відповідальності перед суспільством за виховання підростаючого покоління. Професійний обов'язок вченого полягає в сумлінних пошуках істини, об'єктивності наукової аргументації, у слркінні прогресу людства; представників правосуддя — у максимальній справедливості («юстиція» буквально означає «справедливість»), непідкупності, неухильній вірності духу закону, об'єктивності в аналізі матеріалів слідства, дотримання почуття міри й такту при проведенні допиту свідків, нерозголошенні таємниці слідства тощо. Звичайно, можуть виникнути заперечення, що, мовляв, всі вказані вище вимоги не є суто специфічними, що всі люди повинні чуйно та уважно ставитися один до одного, бути чесними, правдивими, справедливими тощо. Безумовно, це так, але якість чуйності, гуманності, відповідальності у представників різних професій не тотожна, вона має свою специфіку і нюанси. Наприклад, у професії медика чуйність, гуманність набуває у вищий мірі належного характеру, високої і багатогранної міри моральної відповідальності, тобто саме ці якості у лікаря мають бути особливо розвинутими. У діяльності ж юриста чи військового чуйність і гуманність можуть набути іншої форми, не схожої на медичну. Звідси поведінка лікаря, який приховує від хворого характер його хвороби, морально виправдана, а омана з боку слідчого як тактичний прийом з метою розкриття злочину неприпустимий. Візит лікаря до тяжко хворого додому — вчинок високоморальний, а ось поведінка адвоката, який пропонує обвинуваченому свої послуги за власною ініціативою, розглядається як аморальна. Однак якими б додатковими вимогами до поведінки людей не відрізнялись професійні групи, ці вимоги будуть мати відповідний аналог у загальному моральному кодексі. Тут важливо правильно розставити акценти і бачити те головне, що визначає специфіку морально-професійних відносин.
Отже, зазначимо, що всі види професійної етики спрямовані на планомірне використання трудового потенціалу для забезпечення соціального і морального прогресу. Суспільство, яке свідомо реалізує свої моральні можливості, піклується про своє моральне здоров'я, прагне стати морально чистішим, не повинно залишати поза увагою специфічні властивості професійної моральності, прогнозувати можливі зміни в ній, шляхи й методи вдосконалення. У міру своєї науковості професійна етика може і повинна виразити самоцінність морально-про- фесійних нормативів у науково обгрунтованих положеннях, причому так, щоб кожний фахівець міг зробити оптимальний вибір цінностей, дій, поведінки, який підносив би його професійну діяльність, його як особистість, викликав потребу в такому устрої морального життя, котрий базується на загальнолюдських цінностях.
- 52 -
Тема: Естетика – вчення про прекрасне
План
1.Естетика – вчення про прекрасне.
2.Основні категорії естетики.
3.Поняття культури. Культура і контркультура.
4.Філософія і культура.
Естетика – наука про становлення чуттєвої культури людини.
Естетика визначає специфіку естетичного як прояву ціннісного ставлення людини до дійсності; визначає художню діяльність людини.
Естетика вивчає три групи естетичних явищ:
1.Природа.
2.Сфера суспільних відносин (людина – суспільство, людина – держава, людина – людина, результати людської праці).
3.Мистецтво.
Естетика зародилась в Ст.. Греції. Батьки естетики – Платон, Аристотель (4ст. до н.е.). Спочатку естетика розвивалась як частина філософії, потім змінилося коло питань про прекрасне. Платон – про сутність прекрасного, визначив естетичні категорії, функції мистецтва, роль мистецтва, його велику виховну роль. Аристотель – пізнавальна роль.
До 1735 р. Терміна „естетика” не існувало. В 1735 р. Німецький філософ Баумгартен ввів поняття в книзі „філософські роздуми про деякі питання поетичного твору”. В 1750р. Він пише працю „Естетика”. Визначає естетику як науку про відчуття, про прекрасне, так як прекрасне – вершина чуттєвого сприйняття.
Предмет естетики:
1.Вивчає прояви естетичного в дійсності та мистецтві.
2.Загальні закономірності мистецтва.
3.Сфери прояву естетичного в матеріально-виробничій практиці, в суспільній діяльності, в побуті.
Зміст, структура естетики історично обумовлені:
1.Рівнем і характером засвоєння дійсності всіма формами естетичної дійсності.
2.Характером тих філос. Систем, частина яких – естетика.
3.Станом наук, які естетика використовує для рішення естет. Проблем.
Категорії естетики:
- Гармонія і міра.
Гармонія – досконале, поєднання в ціле, мир, згода, злагода, правильне. Міра – вимір, норма, золота середина, центр, синтезує якість і кількість, відповідність.
Гармонія неможлива без міри (в природі, людині, Всесвіті)
- 53 -
- Прекрасне і потворне.
Прекрасне – краса, досконалість(душі і тіла), грація(гармонія краси) – характеризує явища з точки зору їх ціннісної естетичної довершеності. Потворне – заперечення краси, відразливе, контраст красі. Це усвідомлена загроза існуванню людини, так як підриває основи людяності, потребує духовного вдосконалення.
- Піднесене, героїчне, низьке.
Піднесене – благородство душі, натхнення, любов, пафос. Героїчне – визначний вчинок, розумний порив.
- Трагічне і комічне.
Трагічне – драма, горе, сльози, утвердження ідеалів ціною життя. Комічне – комедія, гумор, сміх. Знаряддя подолання недоліків у людині, соціальних процесах, заперечення старого, створення ідеалу.
-Естетичне – універсальний розвиток людської діяльності і творчості за законами краси; Зв’язок розвитку виробничих сил людства з розвитком багатства людської природи як самоцілі;
Залежність розвитку індивіду, його духовного світу від його відношення до дійсності;
Контрольні запитання:
1.Що таке естетика?
2.Які існують категорії естетики?
3.Поняття культури. Культура і контркультура.
4.Філософія і культура.
Література:
1.Філософія: Підручник (За. ред. Заїченка Г.А. та ін.) - К, 1995. - С.260-272.
2.Философия (Под ред. Лавриненко В.Н.) -М.:Юристь, 2001.- С.448-491.
3.Філософія: Навчальний посібник /Надольний І.Ф. та ін. - К.: Вікар. - 1999. -
С.460-484.
4.Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. - К.: Генеза , - 1996. - с. 179 - 198.
5.Крапивницький С.3. Социальная философия. - Волгоград: Коммитет по печати, 1996. - 352 С.
6.Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. - М.: Политиздат, 1992. - С. 543
7.Соціальна філософія. Короткий енциклопедичний словник. - Київ - Харків :
ВНП "Рубікон", 1997. - 400 с.
- 54 -